Не випадково першою зупинкою на нашій екологічній стежці є джерела. З давніх-давен люди користувалися чистою джерельною водою для втамування спраги, для приготування страв та навіть для прання.
Кажуть, що з глибокої криниці можна бачить зорі серед дня.
З давніх-давен українці шанобливо ставилися до річок, озер, джерел, криниць. Берегли їх, бо вода в житті людей, тварин, рослин відіграє велику роль. Безцінним даром природи є прісна вода, що знаходиться в земних глибинах. З водою починається життя (купають новонароджених дітей), з водою закінчується життя людини (купають тих, хто навіки залишив наше життя).
А що ж означає слово «криниця»? У тлумачному словнику я довідався, що криниця – глибоко викопана і захищена цямринами від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі; колодязь.
Як же наші предки шукали воду? Майже у кожному селі був чоловік, який знав цю справу. Ранньої пори, коли сонце ще тільки відкочувалось до верховіть, колодязник йшов на околицю села, відчахував дві найзеленіші гілки з куща верболозу, і ці «всевидючі» палички допомагали визначити місце, де копати колодязь. Він обстежував ті місця, де ріс найгустіший спориш. Якщо листочки на прутиках, тягнулись вниз до землі невидимим магнітом то можна на цьому місці копати криницю. І це вже, напевне, що вода в цій криниці завжди буде свіжою і прохолодною. Особливо в тих місцях, де був твердий грунт.
Напередодні Дня місцевого самоврядування Петро Андрійович Цибко, член Комуністичної партії України, відзначив свого роду невеликий ювілей: минуло 100 днів, як громада довірила йому очолити Трихатську сільську раду. Термін, як для такої відповідальної та важливої посади, досить незначний. Але ті здобутки та зрушення, що сталися, вже свідчать, що місцевою владою у Трихатах керує людина цілком гідна такої посади.
П. А. Цибко – родом із Трихат. І хоча життя склалося так, що більшість його трудової біографії пов’язана з Росією (за освітою – гірничий інженер, має великий досвід керівництва колективом), та поклик рідної землі, прагнення на ній жити, бути корисним своїм землякам, внесли значні корективи, вийшовши на пенсію, повернувся додому. Зараз Петро Андрійович разом із дружиною Лідією Федорівною мешкають у Трихатах, причому, у батьківському будинку.
23 листопада 2009 року в Трихатському дошкільному навчальному закладі відбулася справжня видатна подія – нарешті запалав довгоочікуваний блакитний вогник, що зігріватиме теплом наших малюків. На свято завітали гості – голова Миколаївської районної ради Серебряков Юрій Володимирович, голова райдержадміністрації Біжан Олександр Михайлович, методист районного відділу освіти Широкова В.А., перерізали символічну стрічку разом з вихованкою дитячтого садка Алієвою Валентиною.
Творчість – це велика праця душі, серця, рук. Саме під таким девізом пройшла зустріч учнів Трихатської школи з митцем, членом Спілки художників України, односельцем Главчевим Миколою Степановичем.
56 років творчого стажу … Художник крок за кроком згадує своє життя. Перед внутрішнім поглядом дітей проходять картини нелегкого дитинства, буремної воєнної юності, наповненої творчістю і здобутками зрілості Миколи Степановича. Всією своєю розповіддю він старається донести до свідомості учнів, що творчість художника це не лише виставки, презентації, нагороди, а перш за все – щоденна наполеглива праця, безсонні ночі, муки творчості, постійне навчання та вдосконалення. З великою цікавістю слухали учні Миколу Степановича, ставили запитання, розглядали фото живописних полотен художника. Це пейзажі, натюрморти, портрети, сюжетні сцени, ікони. Майже десяток храмів по всій Миколаївській області прикрашають роботи Миколи Главчева. Церква Св. Пантелеймона на території обласної лікарні повністю оформлена його руками.