Церква Святої Великомучениці Катерини
У кожного народу – свої моральні цінності, духовні скарби. Для українців – це святий хліб і рушник, рідна мова і пісня, родина. А ще собори, храми. Храми, до яких люди приходили зі своїми болями і радістю, горем і щастям, тут охрещувалось нове і відспівувалось те, яке відійшло у інший світ. Тут душа залишалася наодинці з Богом і сповідалася йому, просила і здобувала очищення.
Від нашого ставлення до духовних скарбів народу залежить наша сутність. Якщо в нас немає святої поваги до надбань народу, ми не маємо права зватися синами і очками цієї землі. 2008 році Україна відзначила 1020 років з дня хрещення Київської Русі. Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню письменності, створенню визначних пам’яток літератури. Разом з тим християнство справило великий вплив на розвиток духовної культури та внесло позитивні зміни в світогляд людей.
Після хрещення Київської Русі у 988 році Володимиром Великим, розпочинається будівництво церков, храмів, каплиць на кошти князів, гетьманів, поміщиків та інших багатих людей. Найвидатніші побудови – це Десятинна церква, яка була збудована на кошти князя Володимира Великого. Софіївський собор, який був збудований за кошти Ярослава Мудрого. А також, за часів козаччини, було збудовано (за кошти гетьманів) 44 церкви та 13 каплиць.
На основі архівного документу «Справочная Книга Херсонской Єпархіи, 1906 р.» ми дізналися, що у нашому селі Трихати також була збудована церква Св. Великомучениці Катерини у 1831 р. на кошти поміщиці княгині Катерини Кудашової.
До церковного приходу, село Трихати налічувало 182 двори, також входило ще два села: Новогригорівка на 47 дворів та Тернувате на 28 дворів. Крім жителів села, були ще й прихожани (малороси)-українці. Кількість прихожан становила 2071 чоловік; з них 1029 чоловічої статі, та 1043 жіночої статі. При церкві Св .Великомучениці Катерини працювали три школи: земська школа, в якій налічувалося 63 хлопчика та 26 дівчаток; церковна школа грамоти, в якій навчалося 18 хлопчиків та 8 дівчаток; та ще одна Земська школа в Новогригоріївці в якій налічувалося 26 хлопчиків та 13 дівчаток. Штатних працівників в церкві було двоє, священник та псаломщик. Заробітна плата священника на той час становила 141 р. 12 коп., у псаломщика 26 р. 46 коп. Церква мала 120 десятин землі (в тому числі 20 десятин не садівної). Крім того церква мала і заповітну землю, 35 десятин; з них 20 десятин на користь церкви і 15 десятин на користь причти. Священником церкви Св. Великомучениці Катерини був Микола Федорович Шатунов, якому було 72 роки. Це був священник першого кликання Одеської Семінарії, законоучитель і завідуючий церковною школою грамоти, а також законоучитель земської школи, вдівець. Псаломщиком церкви був Володимир Трофимович Бринкін, 41 рік, який закінчив курси Одеського духовного училища. Учитель церковної школи грамоти. Взявши до уваги вище сказане, можна зробити висновок, що саме церква Св. Великомучениці Катерини була осередком духовності, освіти, культури для жителів трьох сіл.
Трихатські краєвиди
На землі є дуже багато гарних місць, у багатьох з них нам доводилось побувати, але ще більше залишаються у мріях. У нашому селі теж є мальовничі місця. Найгарніші з них були обрані для того, щоб кожен міг ними помилуватися.
Міст над Бугом
Моє рідне село, розташоване на правому березі Південного Бугу, прикрашає велетенська залізна споруда – залізничний міст. Туди щодня на роботу ходить мій тато Кондратьєв Ігор Миколайович. Він працює ремонтником штучних споруд миколаївської дистанції шляху Одеської залізниці.
Я часто задумувався над тим, чому саме поблизу нашого села збудували міст? Для чого він був потрібен на початку ХХ століття? Хто брав участь у його будівництві? Хто підтримує та охороняє штучну споруду тепер?
Допомогли знайти відповіді на ці питання односельці, тато та моя вчителька Кондратьєва Лариса Миколаївна.
“Трихати рідні серцем пригортаю”
Історія сіл Миколаївської області – це найцікавіші сторінки біографії нашого краю. На жаль, нерідко мало вивчені сторінки. Центром краєзнавчої роботи в селах звичайно стають школи. Учителі й діти ведуть пошукову роботу, створюють шкільні краєзнавчі музеї. «Якщо в нас немає поваги до історії народу, ми не маємо права називатися синами й дочками України» – вважає директор Трихатської школи Світлана Кравченко.
