Моя мала батьківщина – село Трихати, Миколаївського району, Миколаївської області, розташоване на правому високому березі річки Південний Буг приблизно за 35 км від м. Миколаєва.

На південь від села знаходиться ділянка цілинного степу площею 30 га, відведена під пасовища і тому не розорана. Саме тут збереглися популяції таких рослин, як різні види ковили, півники понтійські, тюльпан бузький, брендушки, крокуси, горицвіт весняний, цмин піщаний, сон-трава чорніюча.

Цікаві природні угрупування представляють дві великі балки з топонімічними назвами «Звіздарка» на півдні від села та «Арсемон» на північному заході. Але особливу увагу привертають лісонасадження прибережної смуги р.Південний Буг з топонімічною назвою «Сади».

За даними комплексного лісогосподарського районування України територія, де проводилися дослідження, належить до Правобережно-Причорноморського лісогосподарського району, Причорноморсько-Приазовського південностепового округу, області Південного Степу. Для даного регіону характерний рівнинний або злегка горбистий рельєф, порізаний балками та байраками, направленими до берегів річок.

За географічним положенням досліджувана територія знаходиться на висоті 150 м над рівнем моря, на східній околиці с.Трихати, Миколаївського району, Миколаївської області. Розпочинається досліджувана ділянка з точки, що має топонімічну назву «Пляж» і закінчується місцем, що має топонімічну назву «Топольки». Довжина ділянки 1800 м, ширина в середньому – 65 м, площа приблизно 117000 м². Берег не лише високий але й крутий, в окремих місцях обривається прямо біля води під кутом 70° -60° , в інших круто обірвавшись на відстані 60-65 м від води, більш полого спускається до річки. Досліджувану ділянку в трьох місцях перетинають яри, які виходять до берега річки. На даній ділянці знаходиться п’ять малих джерел, три із них з солоною водою.

Клімат посушливий, що особливо сильно проявилося в два останні роки. Опади 350-400 мм . Характерні сильні і помірні вітри, в основному східні та південно-східні. Середня температура взимку -7°, влітку +32°. Зими безсніжні або малосніжні, часто з туманами. Влітку дощі випадають рідко, нерівномірно, в основному сильні зливи з грозами. Безморозний період 170-200 днів, вегетаційний 230-235 днів на рік.

Характеристика частин прибережної смуги

В досліджуваному фітоценозі чітко виділяються дві частини: прируслову та пристінне лісонасадження .

Прируслова частина являє собою низину, яка під час повені частково заливається водою. Ґрунти біля лінії води намиті піщані, слабодернові. Ця частина поступово переходить в плавні, де на мілководді росте очерет звичайний, рогіз широколистий, аїр звичайний, куга озерна, декілька видів осоки та ін.

Дерева в прирусловій частині представлені вербою білою, вербою тритичинковою, зрідка вільхою чорною. Ростуть поодиноко або невеликими групами.

З трав’янистих рослин найчастіше зустрічаються бекманія звичайна, костриця лучна, китник лучний, очеретянка звичайна, лепешняк великий, гірчак перцевий, жовтець їдкий, жовтець повзучий, незабудка болотна, кульбаба лікарська. Всі ці рослини є типовими для вологих заплавних та суходільних луків.

Пристінні лісонасадження знаходяться вище рівня прируслової частини, характеризуються меншою вологістю ґрунту і більшою різноманітністю деревостану та підліску. Тому дослідженню саме цих частин було приділено особливу увагу. Ґрунти тут – змиті з розташованих вище городів та сільськогосподарських угідь південні чорноземи з незначним вмістом гумусу. Лісонасадження розміщені нерівномірно, перетинаються відкритими галявинами, де поодиноко або невеликими групами розміщені дерева та кущі. Лише вздовж схилу пролягають безперервною стрічкою, закріплюючи його.

Видовий склад деревостану лісонасаджень

Серед деревостану досить поширені плодово-ягідні культури. До них відносяться вишня, груша, абрикос, чорна і біла шовковиця. В межах села їх кількість переважає над корінними рослинами. Ростуть не рівномірно, поодиноко або невеликими групами, перемежовуються чагарниками з терну, шипшини, барбарису. Найчастіше зустрічається шовковиця. Росте вона як на відкритих ділянках так і на узліссі суцільних лісонасаджень. Вишня і груша зустрічаються часто і входять до складу суцільного лісу. Вони мають добре розвинений підріст. Абрикоси ростуть лише на відкритих ділянках, старі, підросту не мають.

За спогадами старожилів села Чечуя Володмира Тимофійовича (1928 р. н.), Чечуй Олександри Арсенівни (1923 р. н.) плодові рослини насаджувалися жителями ще до війни «за наказом з району». Жителі села доглядали їх і могли користуватися врожаєм. Саме з цим пов’язана місцева назва фітоценозу – «Сади». Плодово-ягідні дерева і кущі і тепер використовуються в лісовому господарстві «для збагачення породного складу, одержання харчової, лікарської і технічної сировини, приваблювання птахів та створення умов, необхідних для їх розмноження».

Верби ростуть в прирусловій частині та біля джерел.

Деревостан фітоценозу зазнав значних змін. Зменшилася кількість корінних видів. Зі слів старожилів села, до війни в лісонасадженнях ще зустрічався ясен, більше було тополі. Багато дерев, особливо поряд з селом, було спиляно на дрова. На їх місце висаджували плодові культури. Не зважаючи на це наявність добре розвиненого підросту в’яза, маслини, паротії говорить про позитивні тенденції в розвитку фітоценозу.

Серед підліску лісонасаджень фітоценозу були виявлені кущі, що є характерними для декількох типів лісорослинних умов:

Кущі типові для байрачних лісів.

Барбарис звичайний, терен звичайний, утворюють суцільні зарослі на відкритих ділянках, галявинах та узліссях. Зустрічаються рясно на всіх трьох досліджених ділянках, але найбільш поширені в районі «Водокачка», який розташований вище інших над рівнем води. Шипшина собача росте як на відкритих ділянках так і в підліску. Там вона досягає значної висоти, опираючись на стовбури та гілки дерев, набуваючи ліаноподібної форми.

Кущі типові для підліску сухих та дуже сухих дібров.

Для підліску сухих та дуже сухих дібров характерні глід одноматочний та бруслина бородавчаста. Глід одноматочний поширена рослина, кущі досить таки великі, деякі висотою понад три метра. Росте на відкритих ділянках, галявинах та на узліссі. Бруслина бородавчаста зустрічається в невеликій кількості в тіні дерев чи більш високих кущів.

Кущі типові для підліску свіжих дібров.

Для підліску свіжих дібров характерні бруслина європейська, ожина, жостір проносний, бузина чорна. З вказаних рослин лише жостір проносний зустрічається часто, має значну рясність. Всі інші зустрічаються рідко, поодиноко.

З вищесказаного видно, що в даному угрупованні в залежності від умов зростання поєдналися кущі типові для степових байрачних лісів та лісові рослини, типові для різних гігротопів дібров. Це свідчить, що кущі менш піддаються трансформації, ніж дерева. В той же час вони швидше відтворюються та поширюються.

Видовий склад наземного покриву лісонасаджень. Рослини – індикатори лісорослинних умов.

Наземний покрив прибережних лісонасадження характеризується значною видовою різноманітністю. Видовий склад рослин, кількісна участь окремих видів і характер їх розвитку служать надійним показником родючості і вологості лісових ґрунтів і характеризують типи лісорослинних умов. Тому рослини наземного трав’яного покриву називають рослинами-індикаторами особливостей лісорослинного середовища.

Серед визначених трав’янистих рослин були виявлені рослини – індикатори кількох типів лісорослинних умов. Серед виявлених рослин індикаторами свіжих борів є вероніка колосиста. Зустрічається в невеликій кількості в районі «Топольок», на змитому схилі.

Індикаторами сухих і дуже сухих дібров є такі рослини дослідженого фітоценозу: в’язіль барвистий, деревій звичайний, грястиця збірна. Досить поширені рослини на узліссях та галявинах.

Рослинами-індикаторами свіжих та вологих дібров являються виявлені в покриві лісу: тонконіг лучний, чина весняна, барвінок малий, кінський часник звичайний, маренка запашна, зірочник гайовий, живокіст лікарський, череда трироздільна. Зустрічаються в невеликій кількості, але поширені на значній площі на узліссях, галявинах, а також біля підніжжя дерев, на берегах джерел.

Рано навесні в покриві даного фітоценозу досить поширені ефемероїди, які являються індикаторами свіжих дібров: ряст бульбистий, пшінка весняна, проліска дволиста, фіалка запашна. Для визначення кількості цих рослин в їх популяціях закладалися дослідні ділянки площею 1 м².За нашими підрахунками та території схилу налічується в середньому:

Рясту бульбистого 15 рослин на 1 м²,

Проліски дволистої 13 рослин на 1 м²,

Фіалки запашної 19 рослин на 1 м²

Пшінки весняної 14 рослин на 1 м².

Як видно саме трав’янисті рослини найбільш стійкі до дії абіотичних та антропогенних чинників, тому зазнали менших змін порівняно з рослинами деревостану та підліску. В переважній більшості це типові лісові рослини, мезофіти. Їх наявність, видовий склад, густота популяцій свідчить на користь лісорослинних умов дібровного типу.

На відкритих ділянках, галявинах поширені степові злаки, в прирусловій частині – лучні трави.

В степовій та лісостеповій зонах України водні ресурси обмежені. Від водозабезпеченості залежить розвиток народного господарства цих регіонів. Лісостеп знаходиться в зоні недос¬татнього і нестійкого зволоження, а степ відзначається посушливістю клімату і значним дефіцитом води. В Україні найбільшу кількість її (понад 60%) дають малі річки. Насамперед саме вздовж цих річок і потрібно створити прибережні захисні насадження. Без малих не може бути середніх та великих рік.

Всі вищезгадані явища викликані, в основному, антропо¬генними факторами. До зникнення, пересихання і обміління річок та водойм приводить ерозія ґрунтів, утворення величезної кількості ярів, які є найкоротшим шляхом для води з поля вниз в долини та ріки. Яри приводять до різкого зниження рівня ґрунтових вод та водозабезпеченості сільськогоспо¬дарських культур.

В системі заходів з охорони річок важливе значення має створення або відновлення захисних прибережних лісонасаджень. Для захисту річок і підвищення їх водності в першу чергу потрібно закріпити і залісити яри, гирла яких виходять в заплави, саджати ліс на схилах і пустирях, поблизу річок, а берегами створити захисні лісосмуги. Невгіддя, які є в заплавах, повинні бути залісені в першу чергу. Деревна і чагарникова рослинність, закріплюючи береги, попереджує їх руйнування, затримує землю, яка виноситься з полів та ярів. Дерева і чагарники зменшують втрату вологи з річок та водойм на фізичне випаро-вування, зменшують боковий розмив берегів і зміну русел, прикрашають береги і поліпшують санітарний стан прилеглої місцевості, створюють сприятливі умови для відпочинку (тобто мають велике рекреаційне значення).

Підсумовуючи результати спостережень, аналізуючи склад деревостану, співвідношення кількості рослин підліску, характерних для різних лісорослинних умов та кількість видів рослин індикаторів можна зробити висновок, що за рахунок значної родючості та достатньої вологості ґрунту утворилося стійке лісове угруповання, яке має ознаки байрачних лісів дібровного типу, так званих пристінних дібров. Виник даний фітоценоз в результаті трансформації байрачних лісів під впливом збагачення видового складу за рахунок насадження плодово-ягідних культур та специфічних для степової зони абіотичних факторів. Збереженню лісових видів рослин сприяла достатня зволоженість ґрунту завдяки розташування поблизу річки та значній кількості джерел. Досліджений видовий склад унікальний для області Південного Степу, потребує охорони та подальшого вивчення, з метою сприяння його природному відтворенню, що є найбільш перспективним напрямком в галузі степового лісорозведення.

Навесні 2008 року на основі вивчення природного фітоценозу нами було складено звернення до сільської ради з проханням про створення на території села ландшафтного заказника місцевого значення. Рішенням ХVІІІ сесії п’ятого скликання Трихатської сільської ради від 18 липня 2008 року №1 було направлено клопотання до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області щодо створення такого заказника.

1. В даному фітоценозі намітилася позитивна тенденція на природне відтворення байрачного лісу, що потребує подальшого глибокого вивчення з метою використання в галузі степового лісорозведення.

2. Рослинне угрупування прибережної смуги може виконувати природоохоронні, рекреаційні, науково-природничі та культурно-освітні функції. На сьогодні вчителями та учнями школи розроблений та функціонує маршрут екологічної стежки.

3. Рослинне угрупування прибережної смуги можна рекомендувати для проведення польових практик для студентів природничих спеціальностей навчальних закладів м. Миколаєва.

Козенко Т., Кравченко М. Кер. – Задвірний О. П.