Ти скажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору?
З якої зерно вимели дотла?

Як навіть вариво виймали з печі,
І Забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі,
Із торбинок нужденних стариків?

Я бачив сам ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору?

Д. Білоус.

    За даними істориків, в Україні у 1932-33 роках було заморено голодом 10-25% населення. Щодня вимирало по 25 тисяч, щогодини – по тисячі, щохвилини – по 17 чоловік. Є дані, коли з 700 мешканців села залишалось вживих лише троє. Середня очикувана тривалість життя чоловіків в Україні в 1933 році склала 7 років, жінок – 10 років. Та попри все Україна є. Україна жива. Але, щоб не повторити трагічні події минулого, треба знати про них правду, не дозволяти викривляти її, пам’ятати про страждання нашого народу, як засторогу злочинам проти людства і проти людяності.

    22 листопада о 16:00 була оголошена національна хвилина мовчання, а після неї почалася всеукраїнська акція “Запали свічку!”, в якій прийняли участь мешканці с. Трихати. По розповідям старожилів (Бесклуба Онисія Василівна, Новохатська Ганна Федорівна, Чечуй Володимир Тимофійович) наше село у роки голодомору втратило близько 10 жителів, але не зважаючи на це люди пам’ятають ці важкі часи, та підтримують створену президентом акцію.