Село Трихати

Сто років тому, росія, як і нині, займалася грабуванням України. Один із живих прикладів, який зберігся у більшовицьких архівах, стосується “изъятия ценностей” зі святинь України. З цих звітів видно, що все, що мало якусь цінність, мало бути “изъято”. Всіх священнослужителів, хто осмілився виступити проти цього грабунку, арештовували і карали. За “Описами” видно, що нашій церкві, не дивлячись на досить скромне майно, не вдалося оминути грабіжницьких рук, які лишили її практично спустошеною, а згодом, взагалі зруйнували. Спогади жителів наведено у статті про саму церкву.

Далі наводиться текст наказів, актів і описів.

Весьма срочно. Совершенно секретно

ОПЕРАТИВНЫЙ ПРИКАЗ №1

Уездной комиссии по изъятию церковных ценностей
Мая 5-го дня 1922 года гор. Одесса.

№1. Ближайшим и непосредственным оперативным начальником каждой тройки, включая специалистов и войсковые силы приданые к ним является Председатель такого назначенный Уездной Комиссией.

Тяжкою спадщиною кривавих часів тоталітарного режиму є масові репресії проти різних верств радянського суспільства, що чинилися злочинним сталінським режимом та його провідниками в Україні. З перших днів приходу до влади більшовики встановили терор і насильство проти тих верств населення, які чинили опір тоталітарним намірам. І першими під прес репресій попали ті, хто виступив проти встановлення людиноненависницького ладу в країні. 

Не оминули ці біди й наші Трихати. Жителів села засуджували на підставі рішень сільської ради, трійок УНКВС, особливих нарад при наркомі МВС і генеральному прокурорі СРСР. В управлінні Служби безпеки України по Миколаївській області зберігається понад 13,5 тис, справ громадян, притягнутих до кримінальної відповідальності в ті роки.

Село Трихати Миколаївського району розташоване на правому березі річки Південний Буг в 30 км. від м. Миколаєва. Незважаючи на те, що населений пункт розташований близько до міста, він зміг зберегти колорит і особливості, характерні для півдня України. З метою вивчення духовної і матеріальної культури жителів села, туди, в жовтні 2007 року попрямувала етнографічна науково-збиральна експедиція Миколаївського обласного краєзнавчого музею.

У 2004 році в селі проживало 1110 чоловік. Працювали: ТОВ “Лазурне” (2791 га, землі), підстанція електромереж (відкрита у 1963 році), залізнична станція (побудована у 1914 році), нафтоперекачувальна станція (відкрита у 2003 році) [11].

На початок 1862 року, Катерининська церква існувала вже практично 30 років. У невеликих парафіях, як і у трихатській, стандартний штат, зазвичай, складався зі священника, старости та дяка.

Священником при трихатській церкві був тільки-но закінчивший курс наук у Кишинівській семінарії, молодий чоловік, Яків Северинський. Священник уповноважувався на виконання священних обрядів релігії та був посередником між людьми і Богом.

Посаду дяка займав Лазар Запорожанов. Роль дяків у церкві полягала у допомозі священнику у церковних справах, веденні метричних книг та навчанні парафіян співу і грамоті. Ці науки викладались і у трихатській церковноприходській школі, яка знаходилась у хаті дяка. У школі налічувалось п’ятеро учнів-прихожан. Задачею цих шкіл було поширення в народі православної науки, віри і християнської моральності, а також навчання початковим корисним знанням. Навчальна програма передбачала викладання закону Божого, куди входили вивчення молитов, священної історії, катехизис та богослужіння. Прослужив дяк Запорожанов недовго, вже у жовтні його було переведено у Михайлівську церкву у Варварівці, на ту ж саму посаду, а на його місце оголошено вакансію.