Стаття з Газети “Маяк” 1988 року
Ті хто не був у Трихатах два-три роки, приїжджають туди і дивляться: те село і наче не те… Виросли цілі вулиці нових будинків, адміністративний корпус, ремонтні майстерні… Оновлюється старовинне село на мальовничому березі південного Бугу.
У минулому році місцеві будівельники збудували цілу вулицю з переселенських будинків, майстерні побутові кімнати на тракторній бригаді, виконали ряд капітальних ремонтів. У нинішньому році майже підготували до введення в експлуатацію шість переселенських будинків. Незабаром тут поселяться люди. Значить, слід подбати про те, щоб будинок був не тільки зручним, а й гарним. Про це не раз нагадувала членам своєї ланки Єфросинія Степанівна Соколова. Чимало років працює вона на будівлі. Недарма її, кваліфікованого спеціаліста, було обрано ланковою опоряджувальницею. Старанно працюють і інші опоряджувальниці.
– “Я після ПТУ на гідролізно-дріжджовому заводі працювала”, – розповідає Меланія Андріївна Циня. – “машиністом насосної станції. А потім у рідне село мене потягнуло. В селі, на мою думку, краще”.
З нею згодна подруга по ланці Ніна Сергіївна Пугач у якої біографія подібна до біографії Меланії Андріївни – теж було в її житті ПТУ, гідролізно-дріжджовий завод, і вже потім – рідне село. І лише тут, в рідному селі вона почуває себе, як то кажуть, на місці.
Раніше у селі вважалось престижним працювати на Ольшанських промислових підприємствах. Тепер, коли Трихати змінили своє обличчя, все більше людей висловлюють бажання працювати «дома». Людське серце чуйне на турботу.
Не лише трудівників радгоспної бригади можна побачити сьогодні на будівельних майданчиках Трихат. Роботи вистачає і для працівників райагробуду, і для субпідрядників з райагро, променерго та будівельників з радгоспу-заводу «Радсад».
– “План з капітального будівництва у своєму господарстві ми вже виконали”, – розповідає старший виконроб радгоспу-заводу “Радсад” В. А. Петрик – “Чому б не допомогти будівельникам з Лазурного”? У нинішньому році тут має стати до ладу 23 квартири так що роботи вистачить – всім.
Радсадівські будівельники відомі, усьому району як справжні майстри своєї справи. І тут, у Трихатах, вони високо тримають честь своєї марки, працюють “як дома”. Такий же зосереджений і серйозний у роботі ланковий Петро Дмитрович Бердюг. Він має чималий досвід керівництва бригадою, вміє так розставити людей на об’єкти, щоб у кожного було діло, а від кожного – максимальна віддача. Та й сам працює з високою якістю – без особистого прикладу немає хорошого керівника.
З повною віддачею працюють на спорудженні переселенських будинків у Трихатах радсадівські будівельники, ветеран праці Микола Павлови Михайлуца та молодий робітник Ігор Солодюк. Вони і улаштування “нульового” циклу тут виконували, і цегельну кладку “коробки”.
Змінюється обличчя будинків, коли за діло беруться штукатури-маляри Надія Вовченко та Ірина Землянська. “Косметика” будинків, за яку вони взялись, буде виконана якнайкраще.
– “Я на будівлі працюю з 1981 року, після закінчення ПТУ”, – розповідає Ірина, – “Коли на практиці була, всякого побачила, навіть вагалась: йти на будівлю чи не йти? А тепер відчуваю себе щасливою тому, що працюю у такому чудовому колективі, як наша будівельна бригада”.
…Біля повороту зупинився автобус. Я помітила, як поспішали до нього дві молоді жінки.
– “Біжимо скоріше, бо на роботу спізнимось” – сказала одна. – “Ох, – набридло мені кожного дня на отой завод їздити!”
– “І мені”, – погодилась друга. – “Краще, ніж у селі, ми нічого не знайдемо. Треба повернутись”
Більш я нічого не чула – сіли вони в автобус і поїхали. А будівельники продовжували свою справу. Справу, яка дарує людям красу, а значить – щастя.
І. Ринська. Газета “Маяк” #97(6906), 13 серпня 1988 року