Дитячий садок

trykhaty_dyt_sadok_2015У 1962 Трихатську сільську раду очолювали голова сільської ради Чечуй Валентин Іванович та секретар Ратушна Лідія Михайлівна. В селі давно піднімалося питання про будівництво дитячого садка, бо знаходився він у пристосованому приміщенні на вулиці Гагаріна. В приміщенні топили очеретом. У садочку було до 35 дітей. Працювала навіть цілодобова ясельна група, в якій виховувались дітки з 6 місяців. Вихователями там працювали Шубіна Таміла та Мацієнко Ганна. Нічною нянею працювала Псаревська Тетяна, а кухарем – Чайка Марфа Яківна. Доярки о 4-й ранку йшли на роботу, а дітей приводили в садочок. Читати далі

Вузькоколійки Миколаївщини

Шлях вузькоколейки на німецькій мапіВони були побудовані окупантами у 1942 році, силами радянських військовополонених і пригнаних із західних областей євреїв. Вузькоколійки не були пов’язані з мережею залізниць і здійснювали місцеві перевезення.

Трансністрія – так під час Другої світової війни називалася окупована територія між Дністром і Південним Бугом. Тоді вона перебувала під управлінням румунської влади. Хоч румуни і здійснювали тут власне керівництво, все одно вони рухалися у фарватері гітлерівської політики. З перших днів окупації уздовж правого берега Бугу виросли єврейські ґетто і табори для військовополонених. Зокрема, такі були в с. Богданівка, с. Сливино, с. Трихати і в Варварівці. У Трихатах було одночасно два табори. Вони розташовувалися поблизу зруйнованого ще в громадянську війну моста через Буг по обидві сторони залізничного насипу. В’язні таборів працювали на відновленні цього моста. І дійсно – через сім місяців міст був відбудований. Читати далі

Шиттям і співом повниться життя

В теплій, добре освітленій кімнаті, вона з голкою схилилася над п’яльцями, натхненно і з насолодою співає про чорнобривці, гай зелененький чи криниченьку, що у полі. До кімнати заходить її Олександр – Олександр Сергійович, чи просто Сашко, як звала його у далекі роки юності.

– Що, знову концерт, чи просто репетиція?, – запитує жартома, з посмішкою.

– Справжній концерт, так що плати гроші, коли зайшов, – жартома відповідає і вона.

Вони разом вчилися ще у старому приміщенні Трихатської школи, грали «у квача» на перервах, він, бувало, смикав її за коси, сварилися, мирилися… А після школи захопило їх те, що ніколи не буде в усій глибині цього почуття досліджено психологами. Кохання… Побралися як тільки виповнилося 18 років. Олександр відбув на строкову військову службу. Чи не від довгого чекання назвала молода дружина і первістка свого теж Олександром? А від чоловіка отримувала листи, в яких він ласкаво називав її Оленкою, потім радів, що народився синок, заспокоював дружину – незабаром повернеться зі служби. І дуже скупо про те, якими страшними були для нього армійські будні в горах, на чужині, під час сумнозвісних подій в Афганістані. Читати далі

«Це – не просто захоплення, це – моє життя»

Яровий Максим Володимирович, дата народження – 3 жовтня 1989 року, інваспортсмен, біатлоніст, лижник, майстер спорту міжнародного класу, Почесний громадянин Миколаївського району, неодноразовий призер та переможець Чемпіонатів світу з лижних перегонів, призер зимових Паралімпійських ігор-2014. Лідер паралімпійської збірної України. У 2013 році Максима визнано лауреатом обласного конкурсу «Майбутнє Миколаївщини» в номінації за спортивні досягнення.

Максим Яровий, інтерв'ю газеті Маяк

Місце народження: село Ковалівка Миколаївського району Миколаївської області. Основне місце проживання – село Трихати Миколаївського району Миколаївської області (родина переїхала, коли хлопчику не було й року). Закінчив магістратуру Міжнародного національного університету «Україна» за спеціальністю комп’ютерна інженерія. Читати далі

Спогади Вінера А.В. про ґетто

Вінер Аркадій Володимирович – Народився 18 червня 1925 року у містечку Шаргород Вінницької області у єврейській сім’ї. Відразу по окупації гітлерівцями України, на захоплених територіях організовувалися ґетто для євреїв. В один з таких концлагерів потрапив молодий Аркадій, але вирішив взяти долю у свої руки і спробував втекти. Повертаючись додому у Шаргород, переховувався у добрих людей, які не побоялися приховати еврея у ті страшні часи, але згодом потрапив у облаву.

Но меня “замели” в очередную облаву и отправили в концлагерь Трихаты, что находился в Варваровском районе Николаевской области. Здесь был устроен рабочий лагерь для евреев, где находилось несколько тысяч человек, собранных из разных гетто, (в основном из Бессарабии), и это гиблое место было намного страшнее Печоры. Узники лагеря строили мост на быках через Южный Буг и оборонительные укрепления на берегу реки. Длина моста была 1.400 метров, рабочий день на этой каторге длился по 15-16 часов, в день на пропитание узникам давали по 200 грамм хлеба и по миске пустой баланды. Читати далі