Село Трихати

Чи не найкраща, безтурботна та радісна пора у житті людини — дитинство. І куди воно дівається так швидко? Не знаєте? А мешканці с. Трихати, а насамперед, працівниці Трихатського ДНЗ, вам із впевненістю скажуть, що дитинство у їхньому селі вже давно знайшло собі затишне місце. Тут, у місцевому дитсадку, у кожній дитячій посмішці, обіймах, пустощах живе оте гарне і тепле відчуття.

Щодня на таку, для когось далеку зустріч, із дитинством приходить завідуюча Трихатським ДНЗ Світлана Попок. І вже давно не замислюється, чито вона йому призначає зустріч, чи воно саме чекає на неї? Колись і подумати не могла, що ї життя буде пов’язане саме із дитсадком. «Я відвідувала дитсадок два дні. Якось не схотіла ходити до нього і не стала. І ось усе повернулося бумерангом. Вже у дорослому житті — щодня ходжу!», — сміючись, зауважила Світлана Анатоліївна. 25 років своєї педагогічної діяльності присвятила Трихатському ДНЗ, 20 років — як завідуюча. «Я з дитинства хотіла стати вчителем. Мала гарний приклад для наслідування. Це — моя перша вчителька Надія Василівна Чечуй. Але так склалося, що обрала професію вихователя. Я не шкодую, бо це робота теж з дітками-дошкільнятами. Про нихзавжди хочеться піклуватися!», – розповіла вона. Читати далі

В теплій, добре освітленій кімнаті, вона з голкою схилилася над п’яльцями, натхненно і з насолодою співає про чорнобривці, гай зелененький чи криниченьку, що у полі. До кімнати заходить її Олександр – Олександр Сергійович, чи просто Сашко, як звала його у далекі роки юності.

– Що, знову концерт, чи просто репетиція?, – запитує жартома, з посмішкою.

– Справжній концерт, так що плати гроші, коли зайшов, – жартома відповідає і вона.

Вони разом вчилися ще у старому приміщенні Трихатської школи, грали «у квача» на перервах, він, бувало, смикав її за коси, сварилися, мирилися… А після школи захопило їх те, що ніколи не буде в усій глибині цього почуття досліджено психологами. Кохання… Побралися як тільки виповнилося 18 років. Олександр відбув на строкову військову службу. Чи не від довгого чекання назвала молода дружина і первістка свого теж Олександром? А від чоловіка отримувала листи, в яких він ласкаво називав її Оленкою, потім радів, що народився синок, заспокоював дружину – незабаром повернеться зі служби. І дуже скупо про те, якими страшними були для нього армійські будні в горах, на чужині, під час сумнозвісних подій в Афганістані. Читати далі

Яровий Максим Володимирович, дата народження – 3 жовтня 1989 року, інваспортсмен, біатлоніст, лижник, майстер спорту міжнародного класу, Почесний громадянин Миколаївського району, неодноразовий призер та переможець Чемпіонатів світу з лижних перегонів, призер зимових Паралімпійських ігор-2014. Лідер паралімпійської збірної України. У 2013 році Максима визнано лауреатом обласного конкурсу «Майбутнє Миколаївщини» в номінації за спортивні досягнення.

Місце народження: село Ковалівка Миколаївського району Миколаївської області. Основне місце проживання – село Трихати Миколаївського району Миколаївської області (родина переїхала, коли хлопчику не було й року). Закінчив магістратуру Міжнародного національного університету «Україна» за спеціальністю комп’ютерна інженерія. Читати далі