Вузькоколійки Миколаївщини

Шлях вузькоколейки на німецькій мапіВони були побудовані окупантами у 1942 році, силами радянських військовополонених і пригнаних із західних областей євреїв. Вузькоколійки не були пов’язані з мережею залізниць і здійснювали місцеві перевезення.

Трансністрія – так під час Другої світової війни називалася окупована територія між Дністром і Південним Бугом. Тоді вона перебувала під управлінням румунської влади. Хоч румуни і здійснювали тут власне керівництво, все одно вони рухалися у фарватері гітлерівської політики. З перших днів окупації уздовж правого берега Бугу виросли єврейські ґетто і табори для військовополонених. Зокрема, такі були в с. Богданівка, с. Сливино, с. Трихати і в Варварівці. У Трихатах було одночасно два табори. Вони розташовувалися поблизу зруйнованого ще в громадянську війну моста через Буг по обидві сторони залізничного насипу. В’язні таборів працювали на відновленні цього моста. І дійсно – через сім місяців міст був відбудований. Читати далі

Шиттям і співом повниться життя

В теплій, добре освітленій кімнаті, вона з голкою схилилася над п’яльцями, натхненно і з насолодою співає про чорнобривці, гай зелененький чи криниченьку, що у полі. До кімнати заходить її Олександр – Олександр Сергійович, чи просто Сашко, як звала його у далекі роки юності.

– Що, знову концерт, чи просто репетиція?, – запитує жартома, з посмішкою.

– Справжній концерт, так що плати гроші, коли зайшов, – жартома відповідає і вона.

Вони разом вчилися ще у старому приміщенні Трихатської школи, грали «у квача» на перервах, він, бувало, смикав її за коси, сварилися, мирилися… А після школи захопило їх те, що ніколи не буде в усій глибині цього почуття досліджено психологами. Кохання… Побралися як тільки виповнилося 18 років. Олександр відбув на строкову військову службу. Чи не від довгого чекання назвала молода дружина і первістка свого теж Олександром? А від чоловіка отримувала листи, в яких він ласкаво називав її Оленкою, потім радів, що народився синок, заспокоював дружину – незабаром повернеться зі служби. І дуже скупо про те, якими страшними були для нього армійські будні в горах, на чужині, під час сумнозвісних подій в Афганістані. Читати далі

«Це – не просто захоплення, це – моє життя»

Яровий Максим Володимирович, дата народження – 3 жовтня 1989 року, інваспортсмен, біатлоніст, лижник, майстер спорту міжнародного класу, Почесний громадянин Миколаївського району, неодноразовий призер та переможець Чемпіонатів світу з лижних перегонів, призер зимових Паралімпійських ігор-2014. Лідер паралімпійської збірної України. У 2013 році Максима визнано лауреатом обласного конкурсу «Майбутнє Миколаївщини» в номінації за спортивні досягнення.

Максим Яровий, інтерв'ю газеті Маяк

Місце народження: село Ковалівка Миколаївського району Миколаївської області. Основне місце проживання – село Трихати Миколаївського району Миколаївської області (родина переїхала, коли хлопчику не було й року). Закінчив магістратуру Міжнародного національного університету «Україна» за спеціальністю комп’ютерна інженерія. Читати далі

Спогади Вінера А.В. про ґетто

Вінер Аркадій Володимирович – Народився 18 червня 1925 року у містечку Шаргород Вінницької області у єврейській сім’ї. Відразу по окупації гітлерівцями України, на захоплених територіях організовувалися ґетто для євреїв. В один з таких концлагерів потрапив молодий Аркадій, але вирішив взяти долю у свої руки і спробував втекти. Повертаючись додому у Шаргород, переховувався у добрих людей, які не побоялися приховати еврея у ті страшні часи, але згодом потрапив у облаву.

Но меня “замели” в очередную облаву и отправили в концлагерь Трихаты, что находился в Варваровском районе Николаевской области. Здесь был устроен рабочий лагерь для евреев, где находилось несколько тысяч человек, собранных из разных гетто, (в основном из Бессарабии), и это гиблое место было намного страшнее Печоры. Узники лагеря строили мост на быках через Южный Буг и оборонительные укрепления на берегу реки. Длина моста была 1.400 метров, рабочий день на этой каторге длился по 15-16 часов, в день на пропитание узникам давали по 200 грамм хлеба и по миске пустой баланды. Читати далі

Зрошування – наше богатство

Дана стаття була опублікована у районній газеті “Маяк”, 1968 року

Володимир Тимофійович Чечуй

Хлібороби трихатського відділку перетворюють у життя рішення Пленуму ЦК КПРС в якому дається конкретна програма загального розвитку меліорації з урахуванням поливних земель. Для кожного господарства, землі якого супіщані, малогумусні, це особливо важливо.

Другий рік на відділку діє система малого зрошування. Поділені землі займають площу 20 гектарів. Тут ми вирощуємо фермові культури і овочі. На зрошувальних ділянках працівники зобов’язалися одержати 100 центнерів овочів і 45 центнерів сухого сіна з гектара. Члени ланки які працюють на поливі, мають у своєму розпорядженні дві дощувальні установки та іншу сільськогосподарську техніку. Справжніми майстрами вирощування високих врожаїв овочів і кормових культур зарекомендували себе Галина Круч і Любов Пташкограй, трактористи-машиністи дощувалок Іван Олійник та Степан Мілаш.

В ювілейному році, – закликають члени землезрошувального землеробства, – дамо нашим трудівникам вдосталь овочів.

О. Голуб
Керівник Трихатського відділку