Село Трихати Миколаївського району розташоване на правому березі річки Південний Буг в 30 км. від м. Миколаєва. Незважаючи на те, що населений пункт розташований близько до міста, він зміг зберегти колорит і особливості, характерні для півдня України. З метою вивчення духовної і матеріальної культури жителів села, туди, в жовтні 2007 року попрямувала етнографічна науково-збиральна експедиція Миколаївського обласного краєзнавчого музею.
У 2004 році в селі проживало 1110 чоловік. Працювали: ТОВ “Лазурне” (2791 га, землі), підстанція електромереж (відкрита у 1963 році), залізнична станція (побудована у 1914 році), нафтоперекачувальна станція (відкрита у 2003 році) [11].
На початок 1862 року, Катерининська церква існувала вже практично 30 років. У невеликих парафіях, як і у трихатській, стандартний штат, зазвичай, складався зі священника, старости та дяка.
Священником при трихатській церкві був тільки-но закінчивший курс наук у Кишинівській семінарії, молодий чоловік, Яків Северинський. Священник уповноважувався на виконання священних обрядів релігії та був посередником між людьми і Богом.
Посаду дяка займав Лазар Запорожанов. Роль дяків у церкві полягала у допомозі священнику у церковних справах, веденні метричних книг та навчанні парафіян співу і грамоті. Ці науки викладались і у трихатській церковноприходській школі, яка знаходилась у хаті дяка. У школі налічувалось п’ятеро учнів-прихожан. Задачею цих шкіл було поширення в народі православної науки, віри і християнської моральності, а також навчання початковим корисним знанням. Навчальна програма передбачала викладання закону Божого, куди входили вивчення молитов, священної історії, катехизис та богослужіння. Прослужив дяк Запорожанов недовго, вже у жовтні його було переведено у Михайлівську церкву у Варварівці, на ту ж саму посаду, а на його місце оголошено вакансію.
Тысяча восемьсот пятидесятого года, октября, восемнадцатого дня, Херсонской губернии, Одесского уезда, селения Треххат (оно же Булгаковка) Помещицы вдовы Капитана, Мавры Максимовой, дочери Щербаковой, о состоящих мужескаго и женскаго пола крестьян, доставшихся по купле от гвардии Полковника Петра Капниста.
Страница 777
Цибка Семен Калеников 95 лет, (1755 г.р.) Его сын: Ефим 51 лет (1799 г.р.) Ефима Семенова жена Марья 40 лет (1810 г.р.) Ефима Семенова дочь Прасковья 10 лет (1840 г.р.)
Цибка Антон Семенов 59 лет (1791 г.р.) Его сын: Ефим 32 лет (1818 г.р.) Ефима Антонова от первой жены сын Степан 5 лет (1845 г.р.) Ефима Антонова от второй жены сыновья: Корней 0,5 лет (1850 г.р.) Ефима Антонова жена Степанида 23 год (1827 г.р.) Ефима Антонова дочь Елисавета 9 лет (1841 г.р.) Антона Семенова дочь Наталья 19 лет (1831 г.р.) Антона Семенова дочь Ирина 17 лет (1833 г.р.)
Цыбка Демьян Семенович, 48 лет Его сын от первой жены Григорий (1831 г.р.) Демьяна Семенова жена Евдокия, 45 лет (1805 г.р.) Его дочь Агафья, 17 лет (1833 г.р.) Его дочь Марья, 12 лет (1838 г.р.)
Мандра Антон Иванов (1772 г.р.) оставлен Кудашевой за собой при продаже Антона Иванова сыновья: Дмитрий (1804 г.р.), Захарий (1813 г.р.) в рекрутах с 1839 г., Аким (1813 г.р.) в бегах, Иван (1818 г.р.) оставлен за собой
Мандра Емельян Антонов 47 лет (1803 г.р.) Его сын: Степан 26 года (1824 г.р.) Степана Емельянова сын Сергей 2 года (1848 г.р.) Емельяна Антонова жена Дарья Иванова 63 года (1795 г.р.) Степана Емельянова жена Любовь Деменьтьева 32 года (1826 г.р.)
Народився 8 жовтня 1957 р. в Росії, та невдовзі уся сім’я переїхала на постійне проживання до України. За фахом О. Лагошняк – інженер. Працював на різних посадах в Миколаївському кораблебудівному інституті. Автор книг: «Історія одного роду», «Від Старої переправи до Варварівського мосту», «Таємниці Трихатського мосту».
Публікував статті історичного і краєзнавчого спрямування в газетах і журналах, приймав участь в етнографічних конференціях. Автор ряда біографічних розвідок про історію появи давніх переправ і мостових споруд на українських річках. Учасник клубу «Золотая ладья» і миколаївського товариства «Просвіта».
Незважаючи на складну ситуацію, плани побудови Південнобузької залізничної магістралі обговорювались й у ці тривожні часи. Будівництву передували довгі місяці різноманітних узгоджень і дозволів. Ділянки для потреб залізниці, які знаходились у приватній власності, пропонувалось викупати за ціною 350–500 руб. за десятину – таку ціну призначила миколаївська Дума. Багато це чи мало? На той час таку суму міг заробити за півроку середній працівник. З іншого боку, земля для її власників мала дуже велику вагу, адже була тим бастіоном, за яким селянин почував себе захищеним.
Маршрутами жнив-89: радгосп “Лазурний”. Газета “Маяк”, 24 червня 1989 року
комбайнер П.С.Петров а помічником, сином Миколою.
Вранці зателефонував у «Лазурний». На дзвінок відповіла секретарка приймальної: «Павло Свиридович нещодавно був, але зараз знаходиться на току, або в полі. Приїжджайте, о десятій».
Обставини змусили дещо затриматися. На те, що директор чекає, не було ніякої надії. Адже час сьогодні не кабінетний. В степу жнива, в степу «прописався» неспокій. В новому приміщенні контори порадили шукати П. С. Минаєва на гороховій ниві. І не помилилися. На 50-гектаровій плантації сформовані валки цінної білкової культури. Саме цим маршрутом йшла колона необхідної збиральної техніки, пересувний агітвагончик збирального комплексу. Та й в загінці вже було не безлюдно. Павло Свиридович пропонує познайомитися з членами екіпажу СК-5. Комбайн стояв, а його господар П.С.Петров уважно оглядав валки.
