Вже відлунав останній дзвоник. Незважаючи на те, що настає весела пора — канікули, нам трохи сумно, бо нас покидають наші друзі, старші товариші, наші випускники. Особливо тяжко розлучатися з тими, хто виводить рейтинг нашої школи на високий рівень.
Однією з таких є Кравченко Марина, яка неодноразово брала участь в багатьох конкурсах і отримувала перемогу. Вона дійсний член Малої академії наук, де займалася протягом трьох років в напрямку «Лісництво» і стала переможцем обласного туру та учасником Всеукраїнського туру. Піднімає рейтинг школи за рахунок своїх гарних оцінок і участі у районних заходах. За високі досягнення у навчанні Ма¬рина отримала золоту медаль. І все це не просто так, адже не буває будинку без фундаменту. Лише впродовж багаторічної праці вона змогла досягти таких успіхів.
Здається, тільки вчора школа зустрічала на своєму порозі маленьких несміливих пташенят, котрі боялися відірватися від батьківського крила. А тепер це змужнілі красені — орли і ніжні чарівні лебідки, котрі збираються відлетіти у вирій такого складного, тернистого дорослого життя. Хочеться побажати Марині і всім випускникам вступити до вищих навчальних закладів і дос¬тойно продовжувати там своє навчання. А школі — побільше таких учнів, як Марина Кравченко.
Школа села Трихати
Якось римський оратор Ціцерон розмірковував «Маючи поганих кравців, не матимеш гарного одягу, якщо погані пекарі – то матимемо такий-сякий хліб, а якщо матимемо поганих учителів, то в нас не буде майбутнього». Але в нас завжди була віра в майбутнє, тому що більше століття існує Трихатська школа і працювали і працюють в ній справжні вчителі, які дарували і дарують учням радість пізнання, сіють в дитячих душах добро і красу.
Кінець 1884 року. На пагорбі села стоїть хатинка під очеретом з двох кімнат (на місці сучасної вулиці Жовтня). Тут проживає директор школи Зітовецький О. П., ця ж хатинка служить і школою для 25 дітей села Трихати. Уроки проводить директор і батюшка з місцевої церкви (яка була зруйнована комуністами у 30-х роках). Біля школи гарні клумби з трояндами і шкільне господарство – пасіка…
1914 рік – біля села розпочинається будівництво залізничного мосту через річку Південний Буг. Будівельники приїжджають з сім’ями, приміщення для школи мале. І ось на пустирі у 1914 році відкривається нова школа – земська (зараз вулиця Валі Степанової). Тут навчаються старшокласники, а в старій школі – початкові класи.
Історія села Трихати
Cело Трихати розташоване на правому березі річки Південний Буг. Межує з Ольшанською, Кир’яківською, Криничанською сільськими радами. Територія села та його земель займає площу 4138 га.
Історія Трихат у XIX столітті описана у окремій статті
За архівною довідкою на початку ХХ століття, землі с. Трихати належали поміщиці Ждановій Катерині Феодатівні. Селяни піднімалися на боротьбу з поміщиками. В 1905 році селянські виступи відбулися і в селі Трихати. Селяни вимагали підвищення заробітної плати. 28 червня 1905 року 8 селян нашого села були заарештовані за організацію виступів і відправлені в Одеську тюрму.
Вітаємо на сторінці села Трихати
Де хвиля в берег б’є дзвінка,
Де Буг, ясний, багатий,
Розкинулась моя земля,
Моє село Трихати!
На березі Південного Бугу розкинулось чарівне, мальовниче село Трихати. Оповите сонячним промінням і виплекане південними вітрами, наше село розцвітає і приваблює всіх. Гарні будиночки потопають в зелені дерев. І кожен з них уособлює характер свого господаря, на багатьох – витвори образотворчого мистецтва: сизокрилий голуб, квітки, геометричні фігури – і все це різного кольору. Вулички рівненькі, чистенькі і багато-багато квітів. Наше село з одного боку омивається річкою з її прекрасною природою: садами, вербами, очеретами. Над нею височить залізничний міст, міст республіканського значення. З іншого боку – безмежні поля, плодовиті сади.
