Не випадково першою зупинкою на нашій екологічній стежці є джерела. З давніх-давен люди користувалися чистою джерельною водою для втамування спраги, для приготування страв та навіть для прання.
Кажуть, що з глибокої криниці можна бачить зорі серед дня.
З давніх-давен українці шанобливо ставилися до річок, озер, джерел, криниць. Берегли їх, бо вода в житті людей, тварин, рослин відіграє велику роль. Безцінним даром природи є прісна вода, що знаходиться в земних глибинах. З водою починається життя (купають новонароджених дітей), з водою закінчується життя людини (купають тих, хто навіки залишив наше життя).
А що ж означає слово «криниця»? У тлумачному словнику я довідався, що криниця – глибоко викопана і захищена цямринами від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі; колодязь.
Як же наші предки шукали воду? Майже у кожному селі був чоловік, який знав цю справу. Ранньої пори, коли сонце ще тільки відкочувалось до верховіть, колодязник йшов на околицю села, відчахував дві найзеленіші гілки з куща верболозу, і ці «всевидючі» палички допомагали визначити місце, де копати колодязь. Він обстежував ті місця, де ріс найгустіший спориш. Якщо листочки на прутиках, тягнулись вниз до землі невидимим магнітом то можна на цьому місці копати криницю. І це вже, напевне, що вода в цій криниці завжди буде свіжою і прохолодною. Особливо в тих місцях, де був твердий грунт.
Напередодні Дня місцевого самоврядування Петро Андрійович Цибко, член Комуністичної партії України, відзначив свого роду невеликий ювілей: минуло 100 днів, як громада довірила йому очолити Трихатську сільську раду. Термін, як для такої відповідальної та важливої посади, досить незначний. Але ті здобутки та зрушення, що сталися, вже свідчать, що місцевою владою у Трихатах керує людина цілком гідна такої посади.
П. А. Цибко – родом із Трихат. І хоча життя склалося так, що більшість його трудової біографії пов’язана з Росією (за освітою – гірничий інженер, має великий досвід керівництва колективом), та поклик рідної землі, прагнення на ній жити, бути корисним своїм землякам, внесли значні корективи, вийшовши на пенсію, повернувся додому. Зараз Петро Андрійович разом із дружиною Лідією Федорівною мешкають у Трихатах, причому, у батьківському будинку.
У кожного народу – свої моральні цінності, духовні скарби. Для українців – це святий хліб і рушник, рідна мова і пісня, родина. А ще собори, храми. Храми, до яких люди приходили зі своїми болями і радістю, горем і щастям, тут охрещувалось нове і відспівувалось те, яке відійшло у інший світ. Тут душа залишалася наодинці з Богом і сповідалася йому, просила і здобувала очищення.
Від нашого ставлення до духовних скарбів народу залежить наша сутність. Якщо в нас немає святої поваги до надбань народу, ми не маємо права зватися синами і очками цієї землі. 2008 році Україна відзначила 1020 років з дня хрещення Київської Русі. Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню письменності, створенню визначних пам’яток літератури. Разом з тим християнство справило великий вплив на розвиток духовної культури та внесло позитивні зміни в світогляд людей.
Після хрещення Київської Русі у 988 році Володимиром Великим, розпочинається будівництво церков, храмів, каплиць на кошти князів, гетьманів, поміщиків та інших багатих людей. Найвидатніші побудови – це Десятинна церква, яка була збудована на кошти князя Володимира Великого. Софіївський собор, який був збудований за кошти Ярослава Мудрого. А також, за часів козаччини, було збудовано (за кошти гетьманів) 44 церкви та 13 каплиць.
На основі архівного документу «Справочная Книга Херсонской Єпархіи, 1906 р.» ми дізналися, що у нашому селі Трихати також була збудована церква Св. Великомучениці Катерини у 1831 р. на кошти поміщиці княгині Катерини Кудашової.
До церковного приходу, село Трихати налічувало 182 двори, також входило ще два села: Новогригорівка на 47 дворів та Тернувате на 28 дворів. Крім жителів села, були ще й прихожани (малороси)-українці. Кількість прихожан становила 2071 чоловік; з них 1029 чоловічої статі, та 1043 жіночої статі. При церкві Св .Великомучениці Катерини працювали три школи: земська школа, в якій налічувалося 63 хлопчика та 26 дівчаток; церковна школа грамоти, в якій навчалося 18 хлопчиків та 8 дівчаток; та ще одна Земська школа в Новогригоріївці в якій налічувалося 26 хлопчиків та 13 дівчаток. Штатних працівників в церкві було двоє, священник та псаломщик. Заробітна плата священника на той час становила 141 р. 12 коп., у псаломщика 26 р. 46 коп. Церква мала 120 десятин землі (в тому числі 20 десятин не садівної). Крім того церква мала і заповітну землю, 35 десятин; з них 20 десятин на користь церкви і 15 десятин на користь причти. Священником церкви Св. Великомучениці Катерини був Микола Федорович Шатунов, якому було 72 роки. Це був священник першого кликання Одеської Семінарії, законоучитель і завідуючий церковною школою грамоти, а також законоучитель земської школи, вдівець. Псаломщиком церкви був Володимир Трофимович Бринкін, 41 рік, який закінчив курси Одеського духовного училища. Учитель церковної школи грамоти. Взявши до уваги вище сказане, можна зробити висновок, що саме церква Св. Великомучениці Катерини була осередком духовності, освіти, культури для жителів трьох сіл.
Моє рідне село, розташоване на правому березі Південного Бугу, прикрашає велетенська залізна споруда – залізничний міст. Туди щодня на роботу ходить мій тато Кондратьєв Ігор Миколайович. Він працює ремонтником штучних споруд миколаївської дистанції шляху Одеської залізниці.
Я часто задумувався над тим, чому саме поблизу нашого села збудували міст? Для чого він був потрібен на початку ХХ століття? Хто брав участь у його будівництві? Хто підтримує та охороняє штучну споруду тепер?
Допомогли знайти відповіді на ці питання односельці, тато та моя вчителька Кондратьєва Лариса Миколаївна.