До Дня людей похилого віку
Вона заслуговує поваги і шани – ця скромна працьовита жінка, про талант якої мало хто знає в нашому селі, хоча колись жодне свято не обходилось без віршів, складених нею: чи то народження дитини, чи шкільні свята, чи дні народження членів колективу, в якому працювала, чи то про добрих, працьовитих людей, або просто для душі – неначе самі складалися рядочки її віршів.
Народилася Ніна Юріївна на хуторі «Красный Октябрь» Луганської області у 1932 році. Батько працював учителем, а матір зустрів, коли навчався у лікбезі.
У 1936 році молода сім’я з малою Ніною на руках переїхала у сусіднє село Рафаїловку. Тут народилася ще одна дитина – брат Ніни.
У 1941 році дівчинка пішла до 1 класу. Під час окупації вчителі розбирали дітей по своїх домівках і навчали їх там, а після визволення всі знову повернулись до школи.
У 1949 році закінчила семирічку, а ось восьмирічку не закінчила, хоча спочатку з подругою вдвох ходили пішки 5 км до сусіднього села. Дуже важко було, особливо в негоду, і страшно…
Ще, навчаючись у школі, Ніна знала, що таке тяжка праця. Влітку працювала у сусідньому колгоспі, де за 45 виходів заробила свою землю, на якій їхня сім’я могла засівати соняшник, кукурудзу. Згадує карточки, які видавали на продукти, як стояла в черзі за хлібом: по 300 грамів. Татові-вчителю видавали 400 грамів, а мама отримувала найбільше – 1 кілограм 300 г , тому що на той час вона працювала на шахті «саночником». Це була дуже тяжка і виснажлива праця. Жінки, майже лежачи, викидали вугілля із забою, потім на так званих «санчатах» на ліктях і колінах тягли його і перекидали у вагонетки. Ніна Юріївна добре пам’ятає здерті до кості мамині лікті і коліна і на свої очі бачила її працю, коли приносила мамі обід.
З дитинства Ніна хотіла стати лікарем. Це була її найзаповітніша мрія. Але, коли вона працювала у сусідньому селі на збиранні врожаю у саду – тоді зрозуміла, що буде агрономом. І в 1950 році вступила до Верхнєдніпровського сільськогосподарського технікуму на агронома-плодоовочівника. У 1954 році закінчила і отримала направлення у Миколаївську область. Приїхала в Криничанську МТС, а звідти у село Трихати – агрономом. Тут зустріла свого майбутнього чоловіка – молодого будівельника Володимира. Це було кохання з першого погляду, і вже за чотири місяці вони одружились. У 1955 році народилась донечка Люда, у 1957 році – друга донька Тамара, а ще через 11 років в сім’ї з’явився довгоочікуваний син Юрій.
За цей час Ніна Юріївна завжди працювала в радгоспі, не нехтуючи ніякою роботою, там, де були необхідні її працьовиті руки. Була і пташницею, і телятницею, і у дитячому садочку – нянею, була стригалем овець, обліковцем на фермі і на полі. А у школі, для десятикласників проводила сільськогосподарську практику. І весь цей час вона писала вірші : дитячі, про тварин, про природу – для своїх донечок, на шкільні свята. Присвячувала їх телятницям, дояркам, механізаторам, рідному селу. Ось вірш, який вона написала після народження сина:
Спи, моя рибонько,
Спи, мій синочку.
Ти ж моє сонечко,
Спатоньки хочеш.
Спи, засинай, моє любе дитятко
Хай сни тобі сняться
Хороші й солодкі.
Хай тобі сняться квітучі поля,
Нехай, сину, буде щаслива земля.
Щаслива родина, в якій ми живем.
Щасливе майбутнє, до якого ми йдем.
Як станеш дорослим, захищай правду, сину,
Щоб бачила мати в тобі справжню людину.
У 1985 році, коли село Трихати було відділено від радгоспу «Криничанський» і стоврено садово-виноградарський радгосп «Лазурний», Ніна Юріївна стала бригадиром садово-виноградної бригади, яка збирала високі врожаї, за що неодноразово відзначалась дипломами, грамотами, цінними подарунками.
У 1992 році Ніна Юріївна пішла на заслужений відпочинок, але не полишає писати вірші. Ось деякі з них:
Слава тобі, Україно, – Батьківщина рідна
Ще Тарасом оспівана, земля наша вільна.
Уже вільна Україна та захисту просить
Станем, браття, вже на захист,
Спостерігать досить.
***
Слався, слався, Україно, слався на віки ти.
Заслужила уже щастя за тяжкі роки ці.
Вірю, правда запанує, а брехня загине,
І тоді на міцні ноги стане Україна.
***
Жовтий колір на прапорі – поле із хлібами,
А блакитний його колір – зв’язок з небесами.
Щоб людський труд у пошані був у нас навічно
Слався, моя Україно, незламна і вічна.
Не можна не звернути уваги ще на одне захоплення цієї дивовижної жінки. Це її квітник. Ділянка землі на прибудинковій території відділена для квітів, що вирощує Ніна Юріївна. Починаючи з ранньої весни і до перших заморозків вони радують перехожих своїм різнобарв’ям. Тут можна побачити і звичайні мальви, ромашки та чорнобривці, можна вдихнути аромати троянд, півоній та конвалій. Та Ніна Юріївна полюбляє ще й щось незвичайне, екзотичне – клематис, юку, традесканцію вергільську та безліч інших різноманітних квітів. Але й це ще не все. Будь-які цілющі трави, лікарські рослини можна знайти в її саду. Ніна Юріївна – щедра душа, завжди поділиться насінням чи розсадою, дасть слушну пораду щодо лікування травами, як висаджувати, доглядати, хай люди теж вирощують у себе і згадують її теплим словом.
Хочеться розповісти і про зошит – записник Ніни Юріївни. Це справжній скарб, з якого можна черпати цікавий і повчальний матеріал. Тут можна побачити таблиці норм висіву, потреба в кормах для худоби, вага 1 кубічного метра різноманітної продукції в кілограмах… Гарним, рівненьким і розбірливим почерком записані улюблені вірші різних поетів, народна мудрість, вислови давніх філософів, на цілій сторінці розписано родовід сім’ї, записані дати народження за місцями всіх родичів (я нарахувала їх рівно 100 чоловік). Гадаю, багатьом закортіло б зазирнути у цей записник. І, звичайно, у ньому ж – вірші Ніни Юріївни. Останні твори її – це чотирьохрядкові вірші-Молитви. Їх більше п’ятдесяти і почала вона писати їх, коли втратила чоловіка, а потім старшу доньку.
У минулому році Ніна Юріївна відзначила ювілей – 80 років. Вона має шість онуків і вісім правнуків.
Ось ще один з її віршів:
Діду й бабі пощастило, щастя «привалило»
Бо вже шосте онуча на цей світ з’явилось.
То ж радіють дід і баба,
Що росте їхня сім’я,
Що працюють недарма
Що живуть не без сліда,
Що країні нашій милій
Росте зміна в майбуття
А у спадщину лишають
Любов до праці і життя.
Любіть, діти, нашу землю,
Від землі вся сила йде
Хто працює справедливо,
Той ніде не пропаде.
Вся любов до життя, до людей цієї чудової жінки, її знання та життєва мудрість викладені в її поезії, яку може й не назвеш професійною, але є в ній найголовніше – щирість та любов. Її творчий дар перейняла найменша онука, Марина, яка закінчує Національний університет «Львівська політехніка». Вона також пише вірші. Деякі з них вже друкуються і ввійшли до збірки молодих поетів Львівщини. Спілкуючись з Ніною Юріївною, дивлячись в її очі, що світяться добротою, не зважаючи на смуток і тугу, можливо, розтривоженими спогадами про минуле, бачиш в них любов, надію і віру.