Трихатське ґетто

16 серпня 1941 р. німецькі війська зайняли м. Миколаїв, а до кінця місяця захопили всю область. З перших днів окупації нацисти запровадили «новий порядок», одним з елементів якого стало винищення єврейського населення. З вересня 1941 р. територію між Дністром та Південним Бугом було передано в управління румунським окупаційним органам під назвою Трансністрія. Таким чином, західна частина Миколаївської області опинилася під румунською окупацією, в той час як східна частина разом з Миколаєвом увійшла до складу генеральної округи «Миколаїв» Рейхскомісаріату «Україна». Однак протягом серпня-вересня 1941 р. у західній частині Миколаївської області команда айнзацгрупи «D» винищила усіх євреїв, яких змогла виявити.

Траниністрія

Читати далі

Підпільна організація в селі Трихати за часів II-ї світової війни

Створення підпільної групи

На початку 1942 року в селі Трихати виникла невелика підпільна група, керована безпартійним учителем Явкіним Юхимом Івановичем. До війни він вчителював у Трихатській школі. Під час евакуації виїхав до Миколаєва, однак, змушений був повернутися у своє рідне село. Працюючи в дні ворожої окупації на Трихатському млині та інших роботах мав змогу зустрічатися із потрібними йому людьми, надавати матеріальну допомогу сім’ям, чоловіки яких воювали в лавах Радянської Армії.

До підпільної роботи в організації залучив трихатців: Павла Максимовича Григор’єва і Григорія Іларіоновича Тимченка, мешканця Петрово-Солонихи Василя Кабанова, з Тернуватого – Василя Івановича Ворону. Останнім двом він доручив створити підпільні групи в своїх селах. Водночас, через Григор’єва встановив зв’язок із Ковалівською групою.

На даній карті можна побачити усі діючі підпільні рухи Миколаївщини

Карта партизанського руху Миколаївщини

У грудні 1942 року в Трихати повернувся Павло Максимович Крапивний, колишній вчитель історії, до війни – режисер Київської кіностудії. Під Харковом він потрапив в оточення, повернувся до Трихат. Тут він став одним із керівників підпільної організації. Читати далі

Церква Святої Великомучениці Катерини

   У кожного народу – свої моральні цінності, духовні скарби. Для українців – це святий хліб і рушник, рідна мова і пісня, родина. А ще собори, храми. Храми, до яких люди приходили зі своїми болями і радістю, горем і щастям, тут охрещувалось нове і відспівувалось те, яке відійшло у інший світ. Тут душа залишалася наодинці з Богом і сповідалася йому, просила і здобувала очищення.

   Від нашого ставлення  до духовних скарбів народу залежить наша сутність. Якщо в нас немає святої поваги до надбань народу, ми не маємо права зватися синами і очками цієї землі. 2008 році Україна відзначила 1020 років з дня хрещення Київської Русі. Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню письменності, створенню визначних пам’яток  літератури. Разом з тим християнство справило великий вплив на розвиток духовної культури та внесло позитивні зміни в світогляд людей.

   Після хрещення Київської Русі у 988 році Володимиром  Великим, розпочинається будівництво церков, храмів, каплиць на кошти князів, гетьманів, поміщиків та інших багатих людей. Найвидатніші побудови – це Десятинна церква, яка була збудована на кошти князя Володимира Великого. Софіївський собор, який був збудований за кошти Ярослава Мудрого.  А також, за часів козаччини, було збудовано (за кошти гетьманів) 44 церкви та 13 каплиць.

   На основі архівного документу  «Справочная Книга  Херсонской Єпархіи, 1906 р.» ми дізналися, що у нашому селі Трихати також була збудована церква  Св. Великомучениці Катерини у 1831 р. на кошти поміщиці княгині Катерини Кудашової.

Св. Великомучениця Катерина   До церковного приходу, село Трихати налічувало 182 двори, також входило ще два села: Новогригорівка на 47 дворів та Тернувате на 28 дворів. Крім жителів села, були ще й прихожани (малороси)-українці. Кількість прихожан становила 2071 чоловік; з них 1029 чоловічої статі, та 1043 жіночої статі. При церкві Св .Великомучениці Катерини працювали три школи: земська школа, в якій налічувалося 63 хлопчика та 26 дівчаток; церковна школа грамоти, в якій навчалося 18 хлопчиків та 8 дівчаток; та ще одна Земська школа в Новогригоріївці в якій налічувалося 26 хлопчиків та 13 дівчаток. Штатних працівників в церкві було двоє, священник та псаломщик. Заробітна плата священника на той час становила 141 р. 12 коп., у псаломщика 26 р. 46 коп. Церква мала 120 десятин землі (в тому числі 20 десятин не садівної). Крім того церква мала і заповітну землю, 35 десятин; з них 20 десятин на користь церкви і 15 десятин на користь причти. Священником  церкви Св. Великомучениці Катерини був Микола Федорович Шатунов, якому було 72 роки. Це був священник першого кликання Одеської Семінарії, законоучитель і завідуючий церковною школою грамоти, а також законоучитель земської школи, вдівець. Псаломщиком церкви був Володимир Трофимович  Бринкін,  41 рік, який закінчив курси Одеського духовного училища. Учитель церковної школи грамоти. Взявши до уваги вище сказане, можна зробити висновок, що саме церква Св. Великомучениці Катерини була осередком духовності, освіти, культури для жителів трьох сіл.

Читати далі

Міст над Бугом

Моє рідне село, розташоване на правому березі Південного Бугу, прикрашає велетенська залізна споруда – залізничний міст.  Туди щодня на роботу ходить мій тато Кондратьєв Ігор Миколайович. Він працює ремонтником штучних споруд миколаївської дистанції шляху Одеської залізниці.

Трихатський залізничний міст

Я часто задумувався над тим, чому саме поблизу нашого села збудували міст? Для чого він був потрібен на початку ХХ століття? Хто брав участь у його будівництві? Хто підтримує та охороняє штучну споруду тепер?

Допомогли знайти відповіді на ці питання односельці, тато та моя вчителька Кондратьєва Лариса Миколаївна.

Читати далі

Спогади Леоніда Павловича Крайзмера про Трихати

Леонід Павлович Крайзмер     Леонід Павлович Крайзмер є видатним вченим, ім’я якого відомо як на батьківщині, так і за кордоном. Він зробив великий внесок у становлення та розвиток кібернетики, науки “про управління в живих організмах і машинах”, запропонованої Н. Вінером у 50-ті рр.. XX століття і спочатку не визнаної в СРСР. В останні роки життя Л.П. Крайзмер працював над спогадами свого життя. У цих спогодах є цікавій для нас факт – це опис періоду життя у нашому селі, який приведено нижче.

    “Жили мы в Киеве всего несколько дней до получения отцом нового назначения – помощником начальника станции “Трихаты”. Эта станция находилась примерно в середине небольшой стратегической однопутной железнодорожной линии, проложенной во время войны от Одессы до Николаева. На станции было действительно три строения: здание собственно станции барачного типа, сарай для дров и туалет. Здание станции имело две половины. В одной находилась квартира начальника станции. В ней он жил с женой и дочерью Алинкой, которая была немного старше меня, и на которую я впервые смотрел с интересом как на красивую девочку…

Читати далі