Народився Konrad Sattler у 1905 році у містечку Köflach тодішньої Австро-Угорщини. Змалечку мав здібності до математики, які яскраво проявилися у навчанні в університеті міста Graz. У 1936 році дістав посаду головного інженера у відділі будівництва мостів у німецькій компанії Krupp-Rheinhausen яка займалась металургійним виробництвом та будівництвом. Зводити довелось закріплені та рухомі мости як вдома, так і за кордоном. Особливо важливим для нього став розвиток його системи з’єднання мостів для автомобільних та залізничних мостів, тому він був направлений на розробку системи SKR Deutsche Reichsbahn. За його ідеями і малі мости і ті які мають прольоти у 120 метрів, могли бути побудовані зі стандартизованих змінних частин.

На початку війни Конрада відправили на будівництво переправ та мостів на захоплених територіях України. Там, мрією його життя стало будівництво мосту через Південний Буг, біля села Трихати, з трьома секціями по 120 метрів, і вона втілилась у реальність. У 1943 році він приступив до реалізації свого проекту.

У будівництві використовувались переважно великі прокатні профілі. Керувались новаторською ідеєю подвійного пояса і прив’язки до вільної ферми. Міст проектувався з висотою 6 і 12 м, залежно від прольоту. Також, у центральній частині колони, допускалося будівництво ще одного поверху 6 метрів висоти, загальна висота складала 18 метрів у таких секціях. Монтажні пристосування встановлювали на передній частині човна, який фіксували під мостом. Працювали по шаблонам і тому не потребували кваліфікованих робітників. Такий підхід давав надзвичайно низьке робоче навантаження – 25 годин на тонну. У 1944 році будівництво було завершено і по ньому пішли перші потяги.

Після падіння Сталінграда, залізничних мостів через великі ріки, окрім Трихатського, більше не залишилось. Потяги ходили по мосту протягом кількох місяців, перевозивши поранених. Але згодом міст був підірваний німцями перед наближеними радянської армії. Тут сталь використовувалася не для смерті, але для життя.

Вільний переклад статті з журналу “Beton und Stahlbetonbau” August 1992
© Ernst & Sohn Verlag für Architektur und technische Wissenschaften GmbH & Co. KG, Berlin