Материнство

В кожній сім’ї спостерігається ця таїна. Ось жінка схилилася над колискою, відгорнула ковдрочку, щось тихенько шепоче, обережно на руки бере немовля. Воно ще спить, чмокає губоньками і посміхається уві сні. Час годувати. Маленька, ніби відчувши, прокидається, відкриває оченята, простирає до мами маленькі пальчики. Мама підносить її до грудей, лагідно пригортає до себе.

– На, любонько, на, моя зіронько, пташечко моя голосиста.

В ці святі дні від Різдва Христового до Богоявлення і Водохреща відсуваються геть усі негоди та лиха, в Піднебессі янголи співають гімн материнству і кожна жінка з немовлям стає прообразом Матері Божої. На обличчі матері сяє неземне світло, ласкава посмішка, очі зволожені, вона наповнена щастям і спокоєм.

– Ач, як смокче, – рости, дитинко моя.

В такі дні, буває, падає пухкий білий сніг, потім він розтане. Навесні зазеленіють трави, влітку – забуяють квіти, а восени у садах нахиляться віття дерев до самої землі, обтяженні плодами яблунь та груш. І так з року в рік народжується, розквітає, триває життя.

Перші знайомства

– У нас декілька сімей, де недавно народилися діти, – повідомив Трихатський сільський голова Олександр Валерійович Макаров, коли ми підходили до місцевого дитячого садочка. Зараз порушувати їх спокій не варто. Хай підростають маленькі. А з В.М. Зволінською, вихователькою дошкільного навчального закладу «Ромашка» та з її дітками, познайомитися і поговорити можна.

– В нашій старшій групі щодня йдуть передшкільні підготовчі заняття, – повідомила Валентина Миколаївна.

Діти мають власні зошити, де виконують логічні і математичні вправи. Все це, звичайно, в ігровій формі і з відповідною методикою. Вже у шестилітньому віці дівчатка й хлопчики визначають, ким будуть, коли виростуть.

– Настя Васильчук хоче бути артисткою. Таня Бєлих – вихователькою, – посміхнулася Валентина Миколаївна.

В.М. Зволінська після закінчення Новобузького педучилища десятий рік працює у «Ромашці», дуже задоволена своєю роботою.

У школі

Із старшокласниками Трихатської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів розмова на життєві теми була більш виваженою і дорослою. Сіргій Цибко, Віталій Шевченко, Валерій Бандурко, Владислав Кондратьєв, Владислав Демченко висловили повне задоволення школою, вчителями, розповідали про свої подальші орієнтири.

Сергія Цибка цікавить історія, економіка, Віталій Шевченка Вабить море, Валерій Бандурко думає працювати міліціонером, Владислав Кондратьєв ще вагається: чи як батько – електриком, або водієм. Владислав Демченко теж ще не визначився: або служба на морі, або стане водієм. Це теж прикрасна життєва пора: на роздоріжжі, де довго не доводиться перебувати, вибір обов’язково буде зроблено. Тим більше, що цьому сприяє школа.

Як розповідала її директор Світлана Тадеушівна Кравченко, вчителі знайомлять дітей із історією рідного села, вивчають різні дисципліни, ведуть профорієнтацйну роботу. Курс «вибір професії» веде вчитель історії Оксана Олексіївна Нійзамова. Навички майбутніх професій набувать на уроках трудового навчання. При школі у дворі є навчально-дослідна ділянка, де практикують майбутні агрономи. Після відкриття нової школи тут минулої осені було закладено ландшафтний парк. Діти разом з вчителями посадили дерева, декоративні кущі, створили альпінарій із насадженням рослин, невибагливих до грунтів. Навесні все це має зазеленіти. Побачимо.

Праця

Наші співрозмовники – старшокласники із задоволенням розповіли про те, чим займаються їх батьки.

Олександр Павлович Цибко працює водієм, а його дружина Олена Петрівна допомагає вихователю дитячого садка. Тамара Володимирівна Шевченко від місцевого центру соціального захисту надає допомогулюдям похилого віку, її чоловік Сергій Володимирович тимчасово не працює. Дмитро Валентинович Кондратьєв – працівник електростанції, а Тетяна Анотоліївна – медсестра у лікарні. Людмила Ярославівна Демченко, дружина Владислава Олександровича, – приватний підприємець, швачка. Валерій Павлович та Юлія Степанівна Бандурки – приватні підприємці у торгівлі, про них вже була розповідь у районній газеті.

Зима, такий період, коли роботи у господарствах менше. Тому певне пожвавлення можна спостерігати у місцевій торгівлі. Ось до магазину господарчих товарів зайшла Таміла Василівна Шубіна, 57 років живе у Трихатах. До пенсії працювала бухгалтером. Ю.П. Каліна продавець, приватний підприємць, третій рік орендує магазин, задовільняє запити односельців. В магазині можна придбати усе – від будівельних матеріалів, сільгоспінвентаря, посуду, одягу – до витончених парфумів. Юлія Павлівна постійно веде журнал обліку, тому у магазині завезені речі, товари не залежуються і люди у своїй більшості задоволені таким обслуговуванням. Про це авторитетно заявила Таміла Василівна Шубіна, яка вже придбала необхідну для неї річ. Олександр Миколайович Калін, який зайнятий на бурінні свердловин, у свій час фінансово до{jcomments on}поміг із відкриттям магазину і зараз Юлія Павлівна веде торгівлю самостійно. У них двоє синів, Сергійко та Андрійко, дзюдоїсти, про них теж були повідомлення у нашій газеті. Славна сім’я.

На одній із вулиць села нас зупинили. Тут монтер зв’язківець з Укртелекому Олександр Петрович Романчук натягував дроти телефонного зв’язку. Вісім років працює на цих мережах, за фахом – електромонтер. Разом із дружиною Наталією Юхимівною виховують двох дітей, Владислава та Анастасію, які вчаться у школі. Досить відвертий у розмові із приємною відкритою посмішкою, симпатичний молодий чоловік. Тут вже відбулася розмова із Григоріем Васильовичем Волошиним учасником Чехословацьких подій у 1968 році. Люди старшого покоління знають що там було. Григорій Васильович висловив своє невдоволення тим, що у селі не працює ФАП і немає аптеки. За станом здоров’я це його досить турбує і здаються зрозумілими і слушними його заувеження. У відповідь сільський голова О. В. Макаров пояснив, що завідуюча місцевим фельдшерсько-акушерським пунктом знахолиться у відпустці по догляду за дитиною. А що стосується відкриття місцевої аптеки, тут треба думати. У Трихатах є люди з відповідною медичною освітою, треба братися за необхідну справу. «Будемо шукати шляхи вирішення цих проблем», – запевнив Олександр Валерійович.

Культура

Про культурні традиції Трихат можна складати історичні дослідження, писати художні твори. Як це вмістити в коротенькому розділі газетної публікації? Село розташоване у мальовничій зоні, тут чимало прекрасних садиб, тут живе достатня кількість талановитих людей з різними обдаруваннями. Основними місцями спілкування для них мають бути будинок культури, розташований у центрі села, і Трихатська бібліотека.

Усією роботою у будинку культури завідує Любов Олександрівна Колосовська у 1992 року, яка має відповідну освіту, любить свою роботу. Тут постійно відбуваються урочистості з нагоди свят, є досить великі плани, наміри наповнити культурне життя новим змістом і напрямами. Є намір створити постійний колектив художньої самодіяльності.

– Майбутні солісти, хористи вже є, – засвідчила Любов Олександрівна.

Це  – В. М. Ярова, Н. М. Гаман, А. С. Слушнене, інші які вже готові брати участь у концертах. Із школярів-старшокласників в святкових концертах беруть участь хлопці і дівчата, які читають вірші, танцюють, співають. Ємець Сергій, наприклад, чудово читає гуморески. Але для повноцінної діяльності треба завершити ремонт будинку культури. Необхідно вставити нові двері, закупити звукову апаратуру, а вона досить коштовна, але найголовніше треба, щоб взимку тут було тепло.

«Якщо не буде несподіваних перешкод, вже в цьому році замовимо проектну документацію на опалення будинку культури», – повідомив О. В. Макаров. Є ще ряд інших потреб, які чекають втілення. Поки що у цьому закладі найбільш помітні євровікна, все інше з’явиться згодом. Найголовніше  що є, це потреба людей брати участь у святкових подіях, відвідувати культурні заходи, жити насиченим культурним життям.

Про це ж продовжила розповідь і завідуюча сільською бібліотекою В.Д. Макарова. Цей культурний заклад діє у селі з 1957 року. Спочатку бібліотека була у сільській хатині, потім при будинку культури. Нині вона розміщена у приміщенні дошкільного навчального закладу «Ромашка». Книг поки що небагато залишилося після списання старих, що вишли з обмінного фонду. Але бібліотека бере участь у започаткованому ще у минулі роки заході «Подаруй бібліотеці книжку» і є надія, що у нинішньому ця справа пожвавиться і селяни знову братимуть у ньому участь. Крім цього Валентина Дмитрівна організовує громадські гуртки за інтересами. Вже є «Клуб садоводів», незабаром може з’явитися гурток майстринь рукоділля, клуб «Світ твоїх захоплень», інші, на яких буде обмін досвідом, вивчення відповідної літератури. В цьому вже пообіцяли допомогти агроном за освітою Микола Савелійович Пушкарьов і Катерина Іванівна Щербина, обізнана у садівництві, а також майстри рукоділля, про яких буде розповідь. При бібліотеці незабаром буде художньо опоряджено українську світлицю, люди вже приносять вишиті рушники, зразки старовинних меблів, інші речі. Валентина Дмитрівна тільки починає роботу у бібліотеці. Задумок багато, в тому числі відвідування читачів вдома. Отже, поживемо, побачимо, що вдалося здійснити.

Захоплення

Квіточки, брошки, браслети, інші вироби, виготовлені методом бісероплетіння, милують очі барвами і витонченістю роботи. Все це зроблено руками доньки Надії і її мами Лілії Андріївні Жарких, які приїхали у Трихати з Донецька, четвертий рік обживаються тут. Унікальним є не тільки їх хист, а і те, що саме донька захопила маму займатися витонченним рукоділлям. Їх сувеніри, вироби демонструвалися на виставках народної творчості у районі, в області і в Києві.

– Це досить кропітке заняття, – говорить Лілія Андріївна, – але нам подобається, дає душевну рівновагу. Саме вона стане активним учасником гуртка майстринь при сільській бібліотеці.

Побіжно вдалося побачитися із молодим талантом Леонідом Цибком, який є бійцем воєнізованої охорони підстанції електромереж. На її території, буває, знаходяться обрізки мідного дроту і з нього Леонід плете досить дивовижні мініатюрні деревця, новорічні ялинки з прикрасами-бусинками. Його батько Віктор Павлович працює водієм, нати Наталія Григорівна теж робітниця підстанції. Свої поробки Леонід дарує друзям, сусідам. Поки що неодружений – зриме упущення трихатських дівчат. За настроєм бадьорий, щирий, відвертий у спілкуванні.

А Валентина Михайлівна Ярова, колишня вчителька української мови, заступник директора з навчально-виховної роботи, зовсім недавно стала пенсіонеркою. У Трихатах вона з чоловіком Володимирем Анатолійовичем і дітьми Юлією та Максимом живуть з 1990 року. Незабутні для неї студентські роки, коли брала участь як співачка у численних міжстудентських фестивалях. Пам’ятні роки роботи у школі. А зараз її захоплення – домашні квіти. Вона знає назви усіх, вчасно поливає, виконує все, що треба по догляду за ними.

– Якщо запросять до будинку культури, – відгукнуся обов’язково, – запевнила вона.

В селі знають про її чудовий голос та любов до народних пісень.

Букет квітів

І ось наша остання зустріч у цих трихатських знайомствах: із подружжям Надії Василівни та Володимира Тимофійовича Чечуїв. У їх затишній, прибраній кімнаті ми довго говорили про життя у селі до Великої Вітчизняної війни і після. Мої співрозмовники пригадали стару бібліотеку, клуб, школу, де довелося працювати разом.

Володимир Тимофійович, корінний житель, вчився в школі, Новобузькому педучилещі, у Миколаївському педінституті, після завершення якого вів у Трихатській школі початкові класи. А Надію Василівну по завершенні навчання у Новобузькому педучилещі направили працювати у Трихати. Той день молодого вчителя, світлий, теплий, зберігся у пам’яті на все життя. Директор школи викликав його вранці і ось таке завдання: «До нас з Висуні приїздить на постійну роботу молода вчителька. Одягнись як годиться, зустрінеш. Десь опівдні вона припливе з Миколаєва річним катером».

Тоді мололий стрункий Володимир, ще не одружений, був надзвичайно заінтригований таким дорученням. Одягнув білу сорочку, словом, усе що треба, як на парад, дорогою до пристані нарвав букет квітів. Вже втомився чекати і раптом причалив таки річковий катер. Як же її вгадати?

Вмить розійшлася невеличка група пасажирів. На пристані стояла вона, маленька, у білому платтячку, з невеликою валізкою у руці.

– Ви вчителька, Вам до школи?

– Так…

– А як звуть Вас?

– Надя.

Володимир простягнув їй букетик вже трішки зів’ялих квітів, взяв під руку і вони пішли до школи. З тієї пори – нерозлучні. Мають дітей. Юлія Володимирівна вже на пенсії, син Юрій Володимирович працює за межами України. Нинішні вчителі Трихатської школи і учні не забувають, відвідують. Ось ітльки зі здоров’ям не усе гаразд. Але Надія Василівна тримається, охоче пригадує минула.

Ось такі були зустрічі

На світлинах – наші добрі співрозмовники – це теж своєрідний букет фотознімків людей різних доль, надбань на перехрестях життєвих доріг. Всі працьовиті, життєлюбні, шанують своє село і його жителів. Кожен готовий, коли треба, допомогти сусіду. От і виходить село, як одна велика співдружність, сім’я. Прощаючись, коротко обмінялись думками з Трихатським сільським головою Олександром Валерійовичем Макаровим. Обраний на цю посаду у кінці жовтня минулого року, сьогодні він бачить основні проблеми села, прислухається до порад людей. Щастя і здобутку вам, шановні, до наступних зустрічей!

В.Фальов. газета “Маяк”