Розташування екологічної стежки на території Миколаївської області

Зупинка 1 – „Рідні джерела”

    Не випадково першою зупинкою на нашій екологічній стежці є джерела. З давніх-давен люди користувалися чистою джерельною водою для втамування спраги, для приготування страв та навіть для прання.

    Вздовж берега Південного Бугу на околицях нашого села є 6 джерел. Ми вирішили їх дослідити. При дослідженнях ми користувались планом.

1. Температура води – 5° С.
2. Вода прозора.
3. На колір – безбарвна.
4. Запах води – відсутній.
5. Твердість води – помірно – тверда.
6. Хімічний аналіз – при довготривалому перебуванні срібної монети у воді – синювато-чорний наліт не утворився.
7. Господарське використання – в господарстві вода не використовується, але її вживають люди (наприклад відпочиваючі або пастухи).
8. Великих джерел забруднення не виявлено, окрім негативного впливу людей (відпочиваючих).

    Водоохоронні заходи

    Схили над джерелами заросли природною рослинністю: кущами та деревами, які виконують роль захисних насаджень схилу і в даному випадку джерел.

    Зупинка 2 – „Трихатські валуни”

    Подорожуючи та милуючись рідним краєм, ми пройшли вздовж берега річки Південний Буг за її течією і, потрапивши на галявину, помітили з берега лебедів, які плавали в річці. Ми почали спускатись до берега через зарості і, натрапили біля самого берега на велике каміння, якими було ніби-то викладено берег річки. Лебеді зірвались і полетіли. Але нам стало цікаво, звідки взялося це каміння, чужорідні тіла, нехарактерні для нашої місцевості. І ми вирішили з’ясувати, яке ж їх походження.

    Виявляється що це валуни, які формувалися десятки тисяч років тому в льодовиковий період. Останній льодовиковий період пройшов 30 млн років тому. В цей період величезні льодовикові щити періодично покривали значну частину Європи, Північної Америки та Азії, залишаючи за собою різноманітні форми рельєфу – деякі виникали в результаті льодовикової ерозії, інші були сформовані льодовиковими відкладами. Рухаючись донизу під дією сили тяжіння, льодовики несли з собою велику кількість часток порід. Саме такі частинки утворюють шари льодовикових відкладень товщею від декількох сантиметрів до 400 метрів. Льодовикові відклади бувають двох видів: несортовані та сортовані. На території села Трихати, в долині річки Південний Буг ми виявили саме такі відкладення льодовикового періоду – валуни, що відносяться до несортованого виду. Несортовані льодовикові відклади називають валуновою глиною. Ця суміш з мілких частинок глини та більших валунів утворюється при переміщенні морени льодовиком.

    Доказом утворення валунів на р. Південний Буг є осадові породи, які утворилися поблизу розташування валунів. Грунт, знайдений поблизу валунів відрізняється від мулу інших порід берега річки: світліший на колір та більш твердий. Як відомо, деякі морени рухаються на поверхні льоду. До них відносяться бокові морени, що формуються з країв льодовика, та серединні морени, що утворюються при злитті двох бокових. Під час руху льоду вони розбиваються, труться по ложу та шліфуються. Тверді породи осідають, а м’які (такі як сланці) розтираються в тонку глину. Саме така суміш і утворилася поблизу валунів, які до цих пір змінюють і продовжують змінювати свій зовнішній вигляд під дією екзогенних процесів (робота вітру, води). Великі валуни можуть переноситись льодовиком на далекі кіло-метри, залишаючись при цьому цілими. На новому місці вони мають вигляд чужорідних тіл, нерідко розташованих на інших породах, і саме тому іноді називаються нестійкими. Деякі з них називаються ще „висячі блоки”, знаходяться в нестійкому положенні. Частіше за все відклади морени зустрічаються у вигляді безформених пластів валунів. Але інколи відклади утворюють чіткі елементи рельєфу. Пройшовши певний шлях валуни займають своє місце на певній території. В даному випадку, вони ніби підтримують берег річки та грунт, який сповзає в русло. На терасах розміщені інші частини валунів, які поступово обростають рослинами, частіше мохами.

    За результатами проведених досліджень прийняли участь в обласному етапі туристсько-краєзнавчої експедиції „Сто чудес України” за напрямком „Чарівний світ природи” на тему „Трихатські валуни”.

    Зупинка 3 – „Південний Буг – моя ріка”

    Південний Буг – третя в кордонах України річка за своїми розмірами, загальна її довжина – 806 км, з них на Миколаївську область припадає 250 км. Площа басейну – 63700 км2. Середній річний стік річки в дельті складає 3,39 км3 води. В 132 км від дельти середня витрата води досягає 82 м3/с, найбільший – 5320 м3/с, найменший – 2,6 м3/ с. Амплітуда коливань рівнів біля Олександрівки складає 9,4 м. До 60 – 65 % річного стоку припадає на період танень снігу (березень-квітень). Літні паводки зв'язані зі зливами. Величина твердого стоку складає 900 тис. т/рік, причому 90% відкладається в дельті. Мінералізація води – до 0,9 г/л. Південний Буг приймає 43 притоки, але лише 11 з них протікають по території області: праві – Кодима, Бакшала, Чичиклія й ін., ліві – Синюха, Корабельна, Мертвовод, Гнилий Єланець, Інгул (впадає вже в лиман). Річка використовується для цілей гідроенергетики, зрошення, водяного транспорту, водопостачання. Судноплавство починається від Олександрівки, середня тривалість навігації близько 270 днів (з березня по грудень), але в окремі теплі зими льодоставу не буває. На всьому протязі річки розташовані нерестилища тарані, ляща, судака, щуки. З початку 80-х років почалася акліматизація рослиноїдних риб (білий амур, білий товстолобик).

   За даними Всеукраїнської громадської організації визначено, що якість води у річці Південний Буг відповідає нормам для водойм господарсько-питного водокористування, крім вмісту органічних сполук.

   Кількість видів риб у річці Південний Буг залишається стабільною. Втім це зумовлено не природоохоронними чинниками, а іншими факторами. Зникли цінні види (лососевих, осетрових) так званих „прохідних”, „напівпрохідних” через неможливість проходження ними гребель. Натомість шляхом направленої акліматизації з’явились нові для цієї річки представники далекосхідної іхнтіофауни – толстолоб, білий амур, чорний амур.

   Заслуговує на увагу факт існування у річці Південний Буг риби марени дніпровської, що є підвидом марени звичайної, і який наразі зустрічається лише в водах Південного Бугу, оскільки в Дніпрі , в межах України, протягом останніх десятиріч цей підвид не ідентифіковано.

   Недостатнім є усвідомлення українців, зокрема жителів Побужжя, що Південний Буг є єдина велика ріка, що від витоку до гирла протікає межами України, і унікальність цієї ріки полягає в тому, що її екологічний стан залежить тільки від екологічної свідомості та бережливого ставлення до неї наших співвітчизників.

   Важливим чинником покращання іхтіофауни Південного Бугу може бути забезпечення можливості проходу (міграції) „прохідних” риб на нерестовище.

   Виникають певні складнощі щодо проведення екологічних заходів басейновим управлінням Південного Бугу, оскільки статус прибережних захисних смуг юридично визначений Водним Кодексом, але положення його не виконуються, так як землі вздовж річки знаходяться в управлінні різних територіальних громад.

  Запорукою стабільного екологічного стану річки Південний Буг має стати усвідомлення кожним жителем Побужжя, територіальною громадою, працівниками екологічних інспекцій та служб, працівниками органів місцевого самоврядування, керівництвом промислових підприємств різних форм власності необхідності вироблення спільних скоординованих заходів щодо збереження унікальної іхтіофауни річки та беззаперечне їхнє виконання.

   За результати досліджень прийняли участь в конкурсі „Ріки мого дитинства”

   Зупинка 4 – „Типчаково-ковиловий степ”

   На території України велика кількість земель зазнала антропогенного (втручання людини) впливу. Не стала виключенням і наша місцевість.

  Внаслідок тривалого взаємопов’язаного та взаємозумовленого розвитку природних компонентів на певних територіях виникають різні за розмірами ділянки з певною однорідністю фізико-географічних умов – ландшафти („краєвид”). Такі території частково збереглися у нашій місцевості: яри, балки, долина річки Південний Буг. Але є й велика ділянка цілинного степу, що залишилася, внаслідок того, що вона перебуває у володінні полігону Одеського військового округу.

   Нас ця територія зацікавила тим, що на ній зберігся середньо степовий рівнинний ландшафт. І ми вирішили дослідити природний ландшафт цієї території з її ґрунтовим покривом, рослинним та тваринним світом.

  Ми дізнались, що на території Миколаївської області, серед ґрунтів домінують леси та лесові суглинки, які вкривають міжріччя, схили, морську терасу та давні тераси річкових долин.

   На території Бузького лиману, де розташована ділянка цілинного степу, поширені чорноземи південні. Але дослідивши ґрунт ми з’ясували, що у складі цього ґрунту велика кількість піску та глини.

   Отже ґрунтовий покрив ландшафту – чорнозем південний на червоно-бурих глинах.

   Ми дуже зацікавились цією територією також тому, що під час екскурсії ми натрапили на рослину, яка занесена до Червоної книги України. Це – сон великий.

   Сон великий (Pulsatilla grandis Wend) – багаторічна трав’яниста рослина, 10 – 20 см заввишки, з коротким кореневищем, під час цвітіння густо відстовбурчено-жовтувато-пухнаста. Листки тричі перисторозсічені. Квітки поодинокі, прямостоячі, спочатку широко дзвоникуваті, потім зовсім розкриті. Листочки оцвітники ясно-фіолетові, зовні шовковисто-волосисті. Цвіте у квітні-травні. Росте на лучно-степових схилах, сонячних узліссях, галявинах, серед чагарників.

   Винищується внаслідок масового зривання на букети та руйнування залишків природної лучно-степової рослинності.

   Нами було знайдено 4 рослини в різних частинах цілинного степу.

  Взаємозв’язок ґрунтового покриву та рослинного світу дуже тісний. Внаслідок взаємодії посушливого клімату на ґрунтовий покрив на території ландшафту сформувалась типчаково – ковилова рослинність, яка характеризується наявністю на цій території типчаку, ковили, а також інших рослин, характерних для даної місцевості.

   Вивчаючи територію, ми з’ясували, що густота популяції типчака – 30 – 35 рослин на 1 м2; ковили – на окремих ділянках до 80 рослин на 1 м2. Типчак (Родина Тонконогові). Має іншу назву – Костриця борозниста. Багаторічна щільно-дерниста рослина. Величезна кількість щетиновидних, звивистих, згорнутих уздовж сизих листків створює густу щітку до 10 см у діаметрі. Але плідних пагонів небагато. Вони заввишки 20-25 см і закінчуються вузькою волоттю з досить великих 5 – 6 – квіткових колосків. Нижня квіткова луска з острюком 4 – 7 мм завдовжки. Плід – зернівка. Цвіте – в травні – червні. В перекладі з кельтської мови – означає їжа (внаслідок того, що рослина має чудові кормові якості).

   Костриця має добре розвинену кореневу систему, основна маса коренів якої міститься на глибині 20 см, але частина коренів проникає вглиб на 80 – 100 см і глибше, що є пристосуванням до життя на сухих місцевостях. Розмножується насінням і вегетативно. Центральні пагони поступово відмирають, а на периферії наростають нові. Поступово стара дерновина розпадається на кілька нових. Костриця цвіте від 16-ої до 18-ої години, кожна волоть цвіте 2 – 3 дні. Типчак – один з головних компонентів степових рослинних угруповань. Прекрасна пасовищна рослина. На Україні росте 25 видів типчака.

   Ковила. Багаторічна рослина зі щільною дерниною. Численні стебла до 30- 70 см заввишки, з щетинковидними листками. Квітки зібрані з колоски. Нижня квіткова луска має довгий (12- 25 см), вдвічі колінчато-зігнутий остюк, який у нижній частині голий, закручений у формі штопора, а у верхній – перистий. Плід – зернівка. Цвіте в травні – червні. Росте на кам’янистих схилах степової зони. Латинську назву утворено від грецького слова, що означає волос, пакля. Можливо, що ця назва утворена від латинського слова, що означає тіснитися (рослини створюють щільні дернини).

   Цвітіння – справляє незабутнє враження: від найменшого подиху вітру сріблясті остюки перекочуються, ніби морські хвилі. Легенький пухнастий остюк відіграє значну роль у розповсюдженні плодів ковили. Коли внаслідок перенесення вітром зернівка досягне глибини ґрунтового шару, необхідного для її проростання, остюк перестає обертатися, бо його рух залежить від зміни вологості, а тут вона стала.

   На Україні росте 12 видів ковили, усі вони потребують охорони. Особливо привабливим є ландшафт навесні, коли все живе пробуджується, і територія вкривається зеленню і буяє своєю красою. Саме в цей період з’являється багато рослин – первоцвітів: брандушка сітчаста, зірочки маленькі, фіалка запашна, тюльпан скіфський, півники маленькі (жовті та сині), підбіл звичайний, проліски, шафран та ін.

   Зупинка 5 „Балка”

   Дуже цікавим і своєрідним є рослинний світ балки. Балка може виступати самостійним природним компонентом завдяки рослинності, яка дуже сильно відрізняється від рослинності, наприклад степу. Тут зустрічаються переважно вологолюбні рослини, хоча на схилах можна зустріти і степову рослинність.

   В нашій балці є такі рослини: астрагал шерстистоквітковий, брандушка різнокольорова, вероніка колосиста, гвоздика пізня, горицвіт весняний, дрік, катран, льонок, півники понтичні, смілка бузька, сон великий, сухоребрик, талабан, тюльпан бузький, чебрець звичайний, шавлія та звичайно шипшина українська.

   Охарактеризуємо деякі з цих рослин:

   Шавлія лікарська.

   Рід трав напівкущів та кущів родини губоквіткових, на всій планеті налічується приблизно 700 видів, в Україні переважно в степовій зоні. Деякі види шавлії культивуються як ефіроолійні культури (наприклад шавлія мускатна та ін.) та лікарські (протизапальний засіб для роту та горла), є також декоративною рослиною.

   Астрагал шерстистоквітковий

  Рід рослин родини бобових. Приблизно 2000 видів, поширений в помірному поясі Північної півкулі, в основному в посушливих регіонах. Деякі види дають сировину для текстильної промисловості. Більшість астрагалів – кормові. Даний вид астрагалу – лікарська рослина.

   Льонок

   Рід трав родини норичникових. Приблизно 150 видів, в позатропічній області Північної півкулі, також поширений на Кавказі та Середній Азії. Льонок звичайний – бур’ян, медонос. Льонок великохвостий – поширений в степах та перелогах – занесений до регіонального червоного списку.

   Гвоздика пізня.

   Рід трав, рідко напівкущів, родини гвоздичних. Приблизно 300 видів, в Євразії та Африці. Більшість видів культивуються як декоративні.

   Сухоребник

   Рід трав родини хрестоцвітних. Приблизно 90 видів, головним чином в помірному поясі північної півкулі. бур’яни. Більшість отруйні. Молоді рослини сухоребника з’їдаються вівцями, з нього виробляють добрий силос.

   Завершення

   До сучасності в Миколаївській області практично досягнута освоєність сільськогосподарських територій. Посилення антропогенних натисків призводить до зменшення в ґрунтах фізичних, біологічних та хімічних показників, тобто призводить до деградації.

Територія типчаково-ковилового степу постійно зазнає втручання людини. Наприклад, навесні, в період вегетації більшої частини первоцвітів, людина викошує великі площі трави разом з тими рослинами, які не можуть відновити своє існування, а інколи навіть і ті, що занесені до Червоної книги України, або, що знаходяться під охороною.

Звісно для існування людина використовує природні ресурси, але для існування в гармонії з природою необхідно створювати території для збереження природного середовища, первинних ландшафтів. Було б непогано, зберегти на рівні держави, частку природного ландшафту для нашого майбутнього та наших дітей

Ємець С. Учень Трихатської школи