Напередодні Дня місцевого самоврядування Петро Андрійович Цибко, член Комуністичної партії України, відзначив свого роду невеликий ювілей: минуло 100 днів, як громада довірила йому очолити Трихатську сільську раду. Термін, як для такої відповідальної та важливої посади, досить незначний. Але ті здобутки та зрушення, що сталися, вже свідчать, що місцевою владою у Трихатах керує людина цілком гідна такої посади.

П. А. Цибко – родом із Трихат. І хоча життя склалося так, що більшість його трудової біографії пов’язана з Росією (за освітою – гірничий інженер, має великий досвід керівництва колективом), та поклик рідної землі, прагнення на ній жити, бути корисним своїм землякам, внесли значні корективи, вийшовши на пенсію, повернувся додому. Зараз Петро Андрійович разом із дружиною Лідією Федорівною мешкають у Трихатах, причому, у батьківському будинку.

А ще подружжя Цибків – «багата» сім’я: виростили, вивели в люди чотирьох дітей – синів Андрія (мешкає в Ольшанському) та Олександра (проживає в обласному центрі), доньок – Анжелу (живе в Норильську) та Наталію (у Миколаєві), які подарували дідусю з бабусею вже шестеро онуків. Продовжується рід Цибків…

– Звичайно, – так розпочав свою розповідь Трихатський сільський голова, – дещо сумнівався, хоча пропозиції балотуватися на цю посаду були й раніше. Нинішнього року мені виповнилося 60 – вік, погодьтесь, солідний. Та, розмірковуючи і оцінюючи свої можливості, згадав, що дехто із нинішніх керівників сільських громад є і старше мене. Тож, погодився, висунув свою кандидатуру. Але, без сумніву, вирішальне значення мало те, що (хай це дещо нескромно) був упевнений у своїй перемозі на виборах. Адже, на мене «працював» авторитет моїх батьків – голови нашого роду Цибків – Андрія Федотовича, фронтовика, який після війни відбудовував зруйноване господарство, невтомного трудівника, щедрої душі людини, мами – Катерини Андріївни – знаної цілительки, яка допомогла багатьом людям, старшого брата Миколи Андрійовича який також, попрацювавши у Росії, повернувся до нашого села, добросовісно трудився у місцевому господарстві, займався підприємництвом, сьогодні – пенсіонер, живе у Варварівці. Радо зустрічаємось, спілкуємось, допомагаємо один одному, підтримуємо. Та й сам прагнув, по можливості, допомагати односельцям. Зокрема, матеріально, школі, дитячому садку, спортсменам-любителям – ще задовго до того, як вирішив балотуватися.

Що за час від обрання на посаду вдалося зробити для поліпшення добробуту і розвитку сільської громади? Можливо, не так і багато. Але ж це – лише початок. Із великим задоволенням ще раз наголошу, що нарешті  гостинно відкрила двері нова школа-довгобуд. Зараз учні мають чудові умови для навчання, вчителі – для творчої праці, виховання гідних громадян нашої держави. Під час відкриття шкільній громаді вручили чимало подарунків. Зробив свій внесок і я за допомогою мецената Михайла Івановича Кондратьєва – придбали чотири швейні машинки, за підтримки районної організації Компартії України – набір посуду для їдальні. А від сільської ради, депутатського корпусу – канцелярське приладдя на суму майже 1000 грн. Сьогодні спрямовуємо зусилля на озеленення території школи: вже висаджено, скажімо так, першу чергу дерев та кущів. Зазначу, що цією, доброю справою переймаються як вчителі, учні, жителі села, так і депутати сільської та районної рад, зокрема, добрі друзі нашої громади Олексій Олексійович Бродецький та Юрій Володимирович Чеканцев.

У нашій школі – чудовий педагогічний колектив, є молоді спеціалісти. Причому, п’ятеро вчителів приїздять на роботу з Миколаєва. Зробив все можливе, щоб вони мали право на безкоштовний проїзд у транспорті того автопідприємства, що обслуговує маршрут Миколаїв-Трихати. Погодьтесь, при нинішніх цінах на квитки – це суттєва підтримка особистого бюджету працівника.

Не менш радісна і приємна подія відбулася і в дитячому садочку «Ромашка» (про це розповіда¬юся в районній газеті «Маяк», № 47 від 28.11.09 р.). де пущена в дію система опалення. Щоб прискорити процес довелося протягом двох місяців щільно займатися цією проблемою. Часу, нервів витрачено чимало. Але й результат того вартий. Зараз дітвора (а на сьогодні це понад двадцять юних трихатців) крокує до дитячого закладу з радістю. Впевнений, що кількість вихованців зростатиме, буде ще одна група. Крім того, зовсім скоро дитсадок посміхатиметься новенькими вікнами, хизуватиметься такими ж дверима, кошти на придбання яких, майже 40 тис. грн. – виділено як з місцевого, так і районного бюджетів.

Поки що відсутнє опалення ще в одному важливому закладі соціально-культурної сфери – нашому сільському клубі. У планах на наступний рік – забезпечити теплом і його, відшукуємо прийнятливі альтернативні види опалення. Перейде сюди і сільська бібліотека (поки що знаходиться у будівлі дитячого садочка) – у ту частині приміщення, яку орендував один із підприємців і строк якої закінчився.

Одним із пунктів моєї передвиборної програми було відродження джерел і криниці на околиці села. На сьогодні вона успішно втілена в житія. Проводимо й інші заходи, спрямовані на благоустрій нашого мальовничого населеного пункту, відродження духовності. На тому місці, де колись був храм, встановили хрест, посадили дерева, біля пам’ятника загиблим односельчанам – висаджено троянди. Організовуємо для сельчан поїздки по святих місцях. Ось, нещодавно всі бажаючі мали змогу відвідати Пелагеєвський монастир. Матеріальні цінності – це добре, але без духовності вони нічого не варті… Варто зазначити, щодо наведення порядку в селі залучаємо громадян, яким судом присуджені громадські роботи.

Одними з болючих проблем залишаються водозабезпечення та утилізація побутового сміття. Так склалося, що приблизно 60 відсотків моїх односельців мають і власні свердловини. Тому зробити сільський водогін, сьогодні нереально та й, напевне, недоцільно: це потребує великих фінансових затрат. Для громадян – не під силу, не витримає і сільський бюджет.

Розпочали боротьбу із засмітненням прилеглих до села ярів та балок. Сподіваємось, що вдасться узаконити сміттєзвалище, куди громадяни привчаться вивозити сміття. А поки що в найближчих планах організація цільового збирання паперу, поліетиленових торбинок, пляшок з тим, щоб потім їх утилізувати. Переконуємо жителів, поки що не вдаючись до заходів впливу через адмінкомісію сільської ради.

На території Трихатської сільради мешканців – більше однієї тисячі. Захищати свої інтереси вони довірили шістнадцяти депутатам, які, без перебільшення, є дружною, працьовитою, цілеспрямованою командою. Без допомоги моїх колег важко було б втілювати в життя все задумане, Маю значну підтримку від депутатів Іллі Васильовича Бабкова, Андрія Артемовича Цибка, працівників апарату місцевого самоврядування, які також є депутатами, секретаря виконкому Тетяни Іванівни Бесклубої, головного бухгалтера Любові Іванівни Прозапас, діловода Валентини Григорівни Пушкарьової, завідуючої сільським центром праці та соціального захисту населення Олени Олександрівни Григор’євої, бухгалтера Лариси Вікторівни Кожи.

Як бачите, більшість – жінки, але своєю працьовитістю, добросовісним виконанням дорученої справи, доброзичливістю та толерантністю вони є гарним прикладом для всіх жителів села. Додам, що до вирішення наболілих проблем залучаємо місцевих підприємців. Завжди йдуть назустріч – щира їм за це подяка – небайдужі люди Валерій Павлович Бандурко, Олександр Валерійович Макаров, Олександр Миколайович Калін, інші. Тож, користуючись нагодою, щиросердно поздоровляю з Днем місцевого самоврядування депутатів сільських, селищної та районної рад, селищного та сільських голів, усіх небайдужих людей, хто прагне поліпшити добробут  односельців, робить внесок у розвиток територіальних громад. Не можу обійти у вагою такс питання, як формування бюджету на 2010 рік. Нам запропонували нові форми і методи за якими проекти місцевих бюджетів уже готові. Як на мою думку, безпосередньо для Трихатськоі сільради бюджет-2010 «по-новому» вигідний; бо виріс він майже на 60 відсотків. Тож, зрозуміло, скільки наболілих питань можна вирішити. І в той же час, враховуючи недосконалість правової бази в нашій державі, те, що велика кількість законодавчих актів просто «не діють», важко сказати напевне чи все так буде добре. Але, погодьтесь, така вже сутність людська – завжди вірити у краще.

… Кожен день сільського голови насичений новими справами, зустрічами з людьми, вирішенням проблем. Хтось потребує допомоги щодо підвезення скрапленого газу (по селу проходить розвідний газопровід, але не всі трихатці мають фінансову можливість підключитись до мережі) хтось – твердого палива, комусь (насамперед інвалідам, стареньким) необхідно посприяти в тому, щоб був зораний город. Є й більш радісні зустрічі – молода пара подає документи для реєстрації шлюбу. (Саме того для, коли ми побували у Трихатах, з таким питанням до сільради завітали майбутні молодята – Юлія Наумова та Юрій Кудар. Реєстрація шлюбу відбудеться 24 грудня 2009 року. З’явиться у Трихатах ще одна сім’я).

…Отже, село буде жити. А тим більше, таке мальовниче, заселене працьовитими та добрими людьми, що привільно розкинулося на березі Південного Бугу, як Трихати. Несе у морську глибочінь свої води ріка, і плин часу не зупинити. Так і наше життя не стоїть на місці, приносячи клопоти, додаючи радості, вселяючи і надію і сподівання, що все буде добре. Заради цього варто трудитись, творити, ростити дітей і любити свою малу батьківщину. Хоча б так, як любить її непересічна людина, керівник трихатської сільської громади Петро Андрійович Цибко.

Л. РОШКА.
Фото ПЕТРОВА.