Запланованому міжнародному фестивалю «Повітряний змій» в с.Трихати присвячується…
Ми в небо піднімем
Повітряних зміїв,
Зі світом поділимось
Небом своїм.
Хай дружба народів
Тут в небо гряде –
Докажемо світу:
В нас небо ОДНЕ!
Три відьми. Відьма перша.
У відьми по венах тече не кров, а чорне натхнення
На очах не рогівка, а тонкa крижана фотоплівка.
Так рідко бачиш і чуєш її откровення,
та сьогодні у ліжку таких ти дізнаєшся кілька.
Вона не байдужа до заходу сонця і до світанку.
Каже, що як піде – забере їх з собою до раю.
Королі всі бажають тримати її за коханку.
Хто наважиться силою взяти, ті помирають.
Молиться власному богу і в неї свої закони.
Чуття всі загострені: від слуху до душевного болю.
А ще, на ціпочку, під серцем тримає дракона.
Ти маєш стати єдиним, щоб вона ним ділилась з тобою.
Тим, чиє серце заповнить її порожнечу і уціліє
Чия душа крокуватиме в вічність тримаючи відьму за руку
Ти маєш її любити, навіть коли вона шаленіє
Ні. Не на завжди. Лише до останнього стуку.
Марина Кравченко
Майстрині Трихат
Картотека майстринь ужиткового мистецтва с.Трихати
Жарких Лілія Андріївна
1960 року народження
Художній талант Трихат
Сьогодні, 19 грудня 2010 року, виповнилося 83 роки корінному жителю нашого села, чудовій людині, Чечую Володимиру Тимофійовичу, який немало вкладає в історію нашого села. За своє життя зробив і робить немало гарних справ. Довгий строк займав посаду директора Трихатської школи, викладав українську та німецьку мову, виховав декілька поколінь трихатчан. Володимир Тимофійович – майстер на всі руки: змайструвати, побудувати, виготовити будь-яку домашню утварь. Сам вирощує сорго, а потім з нього майструє віники. У свої 83 роки знаходить час і сили для розведення бджіл, із задоволенням пригощає запашним медом своїх рідних та знайомих. Та мало хто знає про його потяг до написання картин, це пейзажі, портрети. З малих років його захоплювало малювання. У студентські роки писав багато. Розповідає, що студентське життя у голодні 40-ві було бідне. У гуртожитку писав недорогими фарбами, які міг тоді придбати, траплялося, що своїми роботами заробляв на хліб. Кращі свої роботи дарував друзям та близьким на ювілейні дати. Для рідної школи, в якій працював понад 40 років, писав портрети Леніна, Шевченка, нашої місцевої героїні Валентини Степанової. На превеликий жаль, до цього часу залишилося дуже мало робіт, написаних ним, але вони заслуговують на увагу .
Вірш: Дружба
Прыгнуть, и не потянуть за кольцо.
Прыгнуть, и парашют не открыть.
Смеяться смерти в лицо.
Плакать, когда уходить.
Жить? Для чего? Для кого?
Кто сумеет понять?
Сдаться – это легко.
Тяжело по чуть-чуть умирать.
Слёзы – это вода.
Ну же! давай! заплачь!
Полезно иногда.
Ты сам для себя палач.
Ты сам для себя кат,
Судья, прокурор, конвой…
Ну же, давай, зареви.
Не пролив слезы до сих пор.
Хватит смеяться тебе,
Когда подступает боль.
Закричи, зарычи в беде.
Искренним будь с собой.
И когда закричишь ты,
я сумею тебе помочь,
я сумею тебя спасти,
ты не гони прочь.
И когда парашют не открыв,
ты будешь лететь вниз,
я, буду тебя ловить,
возвращая тебе твою жизнь.
Марина Кравченко